Контрольна з економіки та організації

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:
Східноукраїнський національний університет імені Володимира Даля
Інститут:
Східноукраїнський Національний Університет імені Володимира Даля
Факультет:
Не вказано
Кафедра:
Кафедра економіки підприємства

Інформація про роботу

Рік:
2021
Тип роботи:
Контрольна робота
Предмет:
Економіка й організація діяльності об єднань підприємств

Частина тексту файла

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ
УКРАЇНИ  СХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ ІНСТИТУТ ХІМІЧНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
(М. РУБІЖНЕ) ФАКУЛЬТЕТ ХІМІЧНИХ ТА ІНФОРМАЦІЙНИХ СИСТЕМ КАФЕДРА ЕКОНОМІКИ ПІДПРИЄМСТВА ТА ПРИКЛАДНОЇ СТАТИСТИКИ
Контрольна робота
ЕКОНОМІКА Й ОРГАНІЗАЦІЯ ДІЯЛЬНОСТІ ОБ'ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ Варіант 32
Група ЕЗ – 78 а
Студент
Залікова книжка
Підпис студента________
Здано _________________
м. Рубіжне
ЗМІСТ
1 Організаційно-правові форми підприємства
3 2 Види організаційних структур управління об'єднань
8 3 Організація циклу «дослідження-виробництво»
14 4 Стратегічні альянси транснаціональних фірм. Трансформація
19 організаційної стратегії. Модифікація управлінських систем
5 Практичне завдання
22 6 Тести
23
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
30
1 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВІ ФОРМИ ПІДПРИЄМСТВА
Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України і Законом України "Про власність", та способів розмежування у підприємствах окремих форм власності і управління майном.
Організаційна форма і вид визначають суб'єкта, який має право присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору організаційної форми ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні" виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські товариства, підприємства, засновані на власності об'єднання громадян, комунальні, державні (в тому числі казенні). Відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств: індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями) підприємства. Приватне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності фізичної особи. Визначення приватне виражає головну особливість правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем, тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не розмежовуються. Колективне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства, заснованого на власності трудового колективу підприємства. Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб'єкт права колективної власності. Правосуб'єктність власника (у даному разі колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу - підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном відповідно до свого статуту. Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його органи управління - вищий орган управління (загальні збори або конференція) і правління. Колективне підприємство, поки воно діє, - це об'єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства. Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України "Про власність", згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж, скільки суб'єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону України "Про власність": колективні підприємства (наприклад, підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство; підприємство релігійної організації; підприємство, створене господарським об'єднанням. Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство (ст. 22 Закону України "Про власність").
Державне підприємство являє собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами. Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне підприємство як майновий комплекс є об'єктом права державної власності. Підприємству як суб'єктові права це майно належить на праві повного господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном "на свій розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному законодавству та статуту підприємства". Оскільки державне підприємство є суб'єктом права повного господарського відання майном, а не суб'єктом права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія - правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України "Про власність"). Вона означає, що державні підприємства керуються спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні, визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства, затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку тощо. Державні підприємства як суб'єкти однієї форми власності (організаційної форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на державній власності; 6) державні підприємства, засновані на республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні підприємства. Усі ці підприємства - державні юридичні особи. Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського відання а на праві оперативного управління. Здійснюючи право оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу, уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його статуті. Важливе значення для правового регулювання діяльності казенних підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України "Про перетворення державних підприємств у казенні " від 30 червня 1998 р. 987, якою визначено перелік державних підприємств, що мають бути перетворені на казенні; "Про типовий статут казенного підприємства" від 16 червня 1998 р. 914, якою затверджено Типовий статут казенного підприємства, та "Про деякі питання управління казенними підприємствами" від 22 липня 1998 р. 1129, якою затверджено Положення про складання плану розвитку казенного підприємства та Положення про складання фінансового плану казенного підприємства. Спільне підприємство - де організаційна форма підприємства, заснованого за законами України на базі об'єднання майна різних форм власності (так звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають форму господарських товариств, тобто є суб'єктами права колективної власності. Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні підприємства з іноземними інвестиціями. Спільне підприємство з іноземними інвестиціями - це підприємство будь-якої організаційно-правової форми, створене відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 %. Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і діяльність таких підприємств крім Закону України "Про підприємства в Україні" регулюється законами України "Про режим іноземного інвестування" від 19 березня 1996 р. та "Про зовнішньоекономічну діяльність" від 16 квітня 1991 р. Іноземне підприємство - це організаційно-правова форма підприємства з місцезнаходженням в Україні, створеного як суб'єкт права згідно із законодавством іноземної держави, майно якого повністю перебуває у власності іноземних громадян, юридичних осіб або держави. Визначення іноземне означає, що підприємство підпорядковується різним юрисдикціям. Порядок створення і внутрішньої діяльності іноземного підприємства регулюється законодавством країни, якій воно належить. Законодавство України не регулює цих відносин. Разом з тим умови реєстрації та діяльності іноземного підприємства в Україні регулюються українським законодавством, тобто на іноземні підприємства загалом поширюється національний правовий режим господарської діяльності. Крім форм і видів законодавець застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону України "Про підприємства в Україні"). Категорія означає техніко-економічну класифікацію підприємств (незалежно від форм власності) відповідно до обсягів господарського обороту підприємства і чисельності його працівників. За цією ознакою розрізняють малі та інші (середні, великі) підприємства. Кількість працюючих, за якою підприємство відносять до категорії малих, залежна від галузей народного господарства: - у промисловості та будівництві - до 200 чоловік; - в інших галузях виробничої сфери - до 50 чоловік; - у науці і науковому обслуговуванні - до 100 чоловік; - у галузях невиробничої сфери - до 25 чоловік; - у роздрібній торгівлі - до 15 чоловік. Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З юридичного боку важливим є те, що особливості їх створення і діяльності встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії. Особливості правового становища малих підприємств врегульовані спеціальними статтями Закону України "Про підприємства в Україні". Як зазначено в ст. 28 цього Закону, держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння розвитку малих підприємств та ін.
2 ВИДИ ОРГАНІЗАЦІЙНИХ СТРУКТУР УПРАВЛІННЯ ОБ'ЄДНАНЬ
Згідно з чинним законодавством в Україні можуть створюватися й функціонувати два типи об'єднань підприємств та організацій: добровільні та інституціональні. Найбільш поширеними та ефективно діючими можна вважати асоціації (союзи, спілки), корпорації, консорціуми, концерни, холдинги, фінансові (промислово-фінансові) групи. Існують два основні види структур управління, до яких найчастіше вдаються дані типи об'єднань підприємств: лінійна та функціональна.  Інша різноманітність структур є комбінацією цих двох типів.  Лінійна структура базується на зосередженні всіх виробничих та управлінських функцій у керівника. Тут усі повноваження є прямими (лінійними), вони спрямовані від вищої ланки управління до нижчої. Ця структура характеризується простотою, чіткістю і зрозумілістю взаємин ланок і працівників управління. Лінійна структура управління вимагає високої компетенції керівника з усіх питань. Вона може використовуватися за умови відносно простої системи організації з постійними умовами, завданнями й функціями менеджменту. Переваги та недоліки лінійних організаційних структур наведено у таблиці 2.1
Таблиця 2.1 - Переваги та недоліки лінійних організаційних структур
Переваги Недоліки Чітке виконання підлеглими
завдань і розпоряджень. Відповідальність кожного керівника за результати роботи. Простота, чіткість і зрозумілість взаємовідносин ланок і працівників управління. Відсутність потреби у великому штаті управління. Вимагає високої компетентності лінійних керівників із усіх питань. Організаційна нерівність керівників через різні їхні статуси (низові ланки управління соціально не захищені). Функціональний тип організаційної структури управління передбачає, що кожен орган управління спеціалізується на виконанні окремих видів управлінської діяльності (функцій). Виконання вказівок функціонального органу в межах його компетенції є обов'язковим для виробничих підрозділів. Функціональна організація існує поряд з лінійною, що створює подвійне підпорядкування для виконавців. Подвійне підпорядкування ставить за мету інтегрувати функції на кожному рівні управління та спеціалізувати їх за окремими ланками. Переваги та недоліки функціональних структур управління наведено в таблиці 2.2. 
Таблиця 2.2 - Переваги та недоліки функціональних структур управління
Переваги Недоліки Ефективне використання ресурсів. Глибинний розвиток професійних навичок. Чітко прослідковується професійна кар'єра. Посилення координації в межах виконання окремих функцій. Сповільнюється процес прийняття рішень. Відсутнє інформаційне середовище. Нечітко визначено відповідальність за функціонування організації. Обмеження можливостей у сфері підготовки менеджерів. Слабка координація між функціональними ланками.   Спроба подолати недоліки лінійної і функціональної структур привела до виникнення комбінованих структур управління. Лінійно-функціональна структура передбачає, що функціональні служби отримують повноваження управління службами нижчого рівня, які виконують відповідні спеціальні функції. Однак делегуються не лінійні, а функціональні повноваження. Лінійно-функціональна структура поєднує переваги лінійної та функціональної структур. Переваги й недоліки даного виду організаційно-управлінських структур наведено в таблиці 2.3. Таблиця 2.3 - Переваги й недоліки лінійно-функціональної структури
Переваги Недоліки Завдяки жорсткій системі зв'язків забезпечується чітка робота кожної системи й організації в цілому. Можливість маневрування ресурсами. Уповільнює терміни підготовки й прийняття управлінських рішень. Не забезпечує належної злагодженості в роботі функціональних відділів.   Лінійно-штабна структура має аналогічні характеристики. Вона теж побудована за принципом функціонального поділу управлінської праці. Завданням лінійних керівників є координація дій функціональних служб. У лінійно-штабній структурі при керівниках створюються штаби, які спеціалізуються на виконанні управлінських функцій. Вони не приймають управлінські рішення, однак сприяють розробці необхідних положень у межах конкретної функції управління, що забезпечує підготовку якісних рішень. Лінійно-штабна структура має тенденцію до збільшення штатів штабних структур. Конгломератна структура не є сталою та впорядкованою. У цьому випадку організація набуває форми, яка найкраще вирішує конкретну ситуацію. В одному відділенні фірми може використовуватися продуктова структура, в іншому - функціональна структура, а ще в іншому - матрична. Переваги та недоліки конгломератних структур наведено в таблиці 2.4.
Таблиця 2.4 - Переваги та недоліки конгломератних структур
Переваги Недоліки Високий рівень децентралізації влади. Можливість швидкої диверсифікації з мінімальним порушенням існуючих у конгломераті зв'язків. Проблематичність дотримання загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи. Дивізійна структура управління передбачає поділ об'єднання підприємств на окремі секції (дивізії), кожна з яких характеризується певним видом діяльності. Різновидами дивізійної структури є: - продуктовий тип, що передбачає створення в структурі суб'єкта самостійних господарських підрозділів — виробничих відділень, що орієнтовані на виробництво та збут конкретних видів продуктів. Даний тип організаційної структури управління має певні плюси та мінуси, що наведено в таблиці 2.5; - холдинговий тип, що передбачає фінансову залежність дивізій від центру, якому належить контрольний пакет акцій; - територіально-регіональний тип, що передбачає відповідальність окремих підрозділів за певні регіони або території.   Таблиця 2.5 - Переваги та недоліки продуктових організаційних структур управління
Переваги Недоліки Створення логічних дієвих засобів децентралізації влади. Чітка система підзвітності менеджерів підрозділів щодо прибутків. Здатність швидко реагувати на зміну умов конкуренції, технології попиту. Поліпшення координації робіт. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня. Дублювання функцій на рівні корпорації підрозділу. Збільшення витрат на утримання персоналу. Проблематичність встановлення оптимального рівня децентралізації. Автономія підрозділів може блокувати досягнення переваг стратегічного поєднання. Наявність випадків надмірної конкуренції між підрозділами за ресурси та увагу корпорації.   Переваги та недоліки регіональних організаційних структур управління наведено в таблиці 2.6.
Таблиця 2.6 - Переваги та недоліки регіональних організаційних структур управління
Переваги Недоліки Створення можливостей пристосування стратегії до потреб кожного ринку. Перенесення відповідальності за прибутки на нижчі рівні управління. Поліпшення функціональної координації всередині ринку. Наявність можливостей для підготовки менеджерів стратегічного рівня. Проблематичність підтримки загального іміджу в умовах достатньої стратегічної свободи. Збільшення кількості рівнів управління. Імовірність дублювання функцій на стратегічному й місцевому рівнях. Проблематичність формування політики одноманітності. Труднощі координації діяльності продукту в країні.   Переваги та недоліки дивізійних структур наведено у таблиці 2.7.
Таблиця 2.7 - Переваги та недоліки дивізійних структур
Переваги Недоліки Адаптація до нестабільних зовнішніх умов. Високий рівень задоволення клієнтів. Високий рівень координації окремих функцій. Чітко визначена відповідальність за функціонування фірми. Забезпечення підготовки менеджерів. Неефективне використання ресурсів. Низький рівень професійної підготовки. Концентрація на меті підрозділу. Втрата контролю.   До адаптивних структур належать проектні, матричні, програмно-цільові та координаційні. Проектний тип формується при розробці проектів, які охоплюють будь-які процеси змін у системі. Однією з форм проектного керування є створення проектної команди, що працює протягом часу, необхідного для реалізації завдань проекту. Матрична організаційна структура управління характеризується подвійною ієрархією підпорядкування — у функціональному та продуктовому аспектах.  Ці потоки ієрархічного впливу одночасно оперують наявними ресурсами з метою досягнення однакової загальноорганізаційної мети. У кожній управлінській ієрархії існують власна мета й орієнтири, самостійні канали інформації і комунікації. Подвійність поставлених завдань примушує розглядати конфліктні ситуації і можливі шляхи досягнення компромісів. Матрична структура управління є доцільною в таких випадках: - зовнішні умови зумовлюють «подвійну» концентрацію зусиль; - існує необхідність обробки великих обсягів інформації; - існує необхідність більш ефективного використання наявних ресурсів. Переваги та недоліки матричних структур наведено в таблиці 2.8.
Таблиця 2.8 - Переваги та недоліки матричних структур
Переваги Недоліки Можливість оперативного виконання всіх запитів в умовах змінної кон'юнктури. Забезпечення потрібної гнучкості. Ефективне використання ресурсів. Професійна підготовка кадрів. Підсилюється мотивація співробітників. Концентрація зусиль вищого керівництва на вирішенні завдань стратегічного планування. Виникнення плутанини через подвійну підлеглість співробітників. Загострення боротьби за владу. Витрати часу на наради. Необхідність максимального сумісництва працівників. Різко зростають загальні витрати на реалізацію проекту.   Використання матричної організаційної структури управління є виправданим у випадку об'єднання великої кількості виробництв із коротким життєвим циклом продукції та за умови високодинамічного ринкового середовища.
3 ОРГАНІЗАЦІЯ ЦИКЛУ «ДОСЛІДЖЕННЯ-ВИРОБНИЦТВО»
Цикл «дослідження — виробництво» — це тісний взаємозв'язок між науковими дослідженнями та їх промисловим освоєнням. Повний комплекс робіт, спрямований на створення й освоєння нових виробів (СОНВ) у сучасному розумінні передбачає науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (НДР і ДКР), а також конструкторську, технологічну та організаційну підготовку виробництва. Інноваційний процес починається з етапу проведення пошукових науково-дослідних робіт (НДР), у результаті яких відбувається висування науково-технічних ідей стосовно матеріалізації наявних теоретичних знань і відкриттів. Науково-дослідні роботи — це комплексне дослідження ринку, покупців і конкурентів; вивчення іноземної патентної інформації; пошук ідеї нового товару; комерційний аналіз, оцінка й відбір ідей; розробка концепції товару ринкової новизни й визначення його конкурентоспроможності, завоювання частки ринку. Завершуються пошукові НДР експериментальною перевіркою нових методів задоволення суспільних потреб. Усі пошукові НДР проводять в академічних наукових установах, а також на великих підприємствах працівники високої наукової кваліфікації. Фінансування пошукових НДР здійснюється в основному з державного бюджету, при цьому багато пошукових НДР мають бюджетне фінансування за замовленням згідно з державними науково-технічними програмами. Результатом пошукових НДР є відкриття. На другому етапі інноваційного процесу проводяться прикладні НДР. Прикладні НДР з різними тематичними напрямами досліджень і розробок виконуються в багатьох наукових установах і у великих корпораціях. Вони фінансуються як за рахунок бюджету згідно з державними науково-технічними програмами, так і на конкурсній основі за рахунок окремих замовників: акціонерних товариств, комерційних фондів, венчурних фірм тощо. Організація науково-дослідного процесу передбачає упорядкованість, взаємодію окремих елементів, що перебувають у функціональній залежності. Організаційні принципи науково-дослідного процесу ґрунтуються на практичному досвіді працівників, що проводять наукові дослідження. Наукова організація науково-дослідного процесу виникла у зв'язку з потребою координації і взаємозв'язку дослідної роботи великих колективів з використанням автоматизованих систем обробки інформації. В умовах вільного економічного підприємництва, розвитку ринкових відносин змінюються функції науки щодо оперативності науково обґрунтованих рішень власників капіталу, орендарів, акціонерів тощо. До науково-дослідного процесу залучають різних за фахом спеціалістів (економістів, програмістів, технологів, математиків, конструкторів, маркетологів), застосовуються комп'ютерна техніка, інформаційні технології, пристрої організаційної техніки, а дані науки використовуються для прогнозування фінансово-господарської діяльності, при наданні кредитів та залученні акціонерів, визначенні престижності й конкурентоспроможності продукції на внутрішньому й міжнародному ринках, запобіганні банкрутству, сплаті податків, розподілі прибутку, нарахуванні дивідендів тощо. Щоб організувати працю науковця з найбільшою ефективністю, необхідно поєднати ЇЇ з організацією всього науково-дослідного процесу, передовою методологією інформаційних технологій, що ґрунтуються на застосуванні новітніх технічних засобів у збиранні й обробці на ЕОМ інформації з метою дослідження підприємницької діяльності.
Дослідження інформації та обробка на ЕОМ відповідно до цілей наукового дослідження повинні раціонально поєднувати процеси праці та матеріальні елементи виробництва, за допомогою яких працівник обробляє інформацію, предмети праці та інтелектуальні елементи — алгоритми, програми, методики. Для цього система науково-дослідного процесу має бути впорядкованою: усі елементи повинні перебувати в системному взаємозв'язку та підпорядковуватися меті й програмі дослідження, Організація дослідницької діяльності передбачає використання методичного забезпечення, до якого належать інструкції, положення, рекомендації, що сприяють технічному прогресу на основі використання засобів автоматизованого збирання, передавання й обробки інформації відповідно до програм досліджень. Отже, організація дослідницької діяльності включає організацію дослідного процесу, управління ним та його обслуговування. Основні принципи організації науково-дослідного процесу: - організація науково-дослідного процесу: спеціалізація; кооперування; пропорційність; паралельність; прямоточність; безперервність; ритмічність. - організація управління науково-дослідним процесом: організаційно-технологічна підготовка (дослідна фаза; технологічна фаза; інформаційна фаза); наукова організація праці (організація трудових відносин; організація робочих місць; забезпечення сприятливих умов праці; нормування і матеріальне стимулювання; розвиток творчих здібностей і наукової активності);
- організація обслуговування науково-дослідного процесу: технічна оснащеність засобами праці; обслуговування робочих місць; забезпеченість засобами зв'язку для збирання інформації; модернізація засобів переробки інформації; технічна безпека та профтехсанітарія. Спеціалізація і кооперування передбачають поділ праці секторів, груп та окремих виконавців науково-дослідних процедур. Так, окремі підрозділи наукової установи виконують постановку та алгоритмізацію завдань дослідження, інші здійснюють програмування їх вирішення на ПЕОМ. Пропорційність полягає в дотриманні правильного співвідношення в інформаційному забезпеченні дослідників обчислювальними центрами з метою забезпечення пропорційності надходження інформації при дослідженні наукової проблеми. Пропорційність окремих науково-дослідних процедур забезпечує всебічне і якісне дослідження об'єктів у строки, встановлені графіком і програмою робіт. Паралельність у науково-дослідному процесі забезпечує одночасне паралельне виконання дослідних процедур для перевірки різних за змістом операцій, які здійснює суб'єкт підприємницької діяльності. Прямоточність дає змогу раціонально організувати інформаційні потоки між учасниками дослідного процесу, не допускаючи дублювання дослідних процедур різними виконавцями. Безперервність зумовлює потребу організації дослідного процесу в часі і просторі. Ритмічність науково-дослідного процесу забезпечується рівномірним виконанням дослідних процедур, що передбачає правильну організацію роботи всіх виконавців. Передбачається узагальнення результатів дослідження за розділами програми досліджень, кожним виконавцем до завершення роботи в цілому. Своєчасне ритмічне надходження матеріалів дослідження, їх якість та узагальнення забезпечують виконання роботи в установлені строки. Організація управління науково-дослідним процесом передбачає взаємне погодження виконання інтелектуальної підготовки дослідного процесу й наукової організації праці учасників цього процесу. Організація інтелектуальної підготовки науково-дослідного процесу включає розробку методичних рекомендацій дослідження, забезпечення законодавчими актами й нормативними документами. Організація інтелектуальної підготовки об'єднує дослідну, технологічну та організаційну фази. На дослідній фазі управління науково-дослідним процесом визначають які нормативні документи необхідні для якісного та своєчасного проведення досліджень, визначають наявність програмного забезпечення для вирішення завдань, які досліджуються. На технологічній фазі управління науково-дослідним процесом складають алгоритм завдань дослідження, розробляють їх програмне розв'язання, провадять апробацію методичних рекомендацій. На організаційній фазі управління науково-дослідним процесом складають організаційні моделі, які дають змогу подати в графічній формі взаємозв'язок об'єктів дослідження, джерел інформації, методів дослідження та узагальнення результатів дослідження, виявити і сформулювати конкретні зв'язки, пропорції, структурні взаємовідносини між учасниками науково-дослідного процесу. Наукова організація праці (НОП) у науково-дослідному процесі — це система заходів, спрямованих на вдосконалення методів та умов інтелектуальної праці, збереження здоров'я працівників на основі новітніх досягнень науки й техніки, що забезпечує найбільшу ефективність при найменших витратах розумової праці. Організація обслуговування науково-дослідного процесу включає технічну оснащеність засобами праці, створення умов НОП на робочих місцях, обслуговування робочих місць, забезпеченість засобами зв'язку для збирання інформації, модернізацію засобів обробки інформації, технічну безпеку.
4 СТРАТЕГІЧНІ АЛЬЯНСИ ТРАНСНАЦІОНАЛЬНИХ ФІРМ. ТРАНСФОРМАЦІЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ СТРАТЕГІЇ. МОДИФІКАЦІЯ УПРАВЛІНСЬКИХ СИСТЕМ
Традиційним напрямом стратегії ТНК є створення самостійних філій. Відносини батьківської фірми (БФ) з філією (Ф) у межах такої стратегії складаються по лінії контролю і можуть доповнюватися зв'язками у формі передачі технології чи надання довгострокових кредитів. Філія саме несе відповідальність за всі стадії виробничого процесу.
Потенційно батьківська фірма може формувати такі зв'язки контролю зі значною кількістю філій, створених нею за кордоном. Ця модель взаємовідносин досить типова для деяких видів імпортзаміщуючих філій, що орієнтуються на місцеві ринки приймаючих країн. Філії формують зв'язки з постачальниками і підрядниками (на рисунку 4.1 вони позначені пунктиром).
Рисунок 4.1 - Стратегія створення самостійних філій
Інший напрям стратегії ТНК - проста інтеграція, яка допускає винесення за кордон окремих технологічних стадій виробництва продукції. Масштаби, напрями та характер зв'язків, що виникають у межах простої інтеграції, можуть бути різними, але головне, що відрізняє цю стратегію від попередньої, неможливість самостійного функціонування філії, її інтегрованість у виробничий ланцюг ТНК (рисунок 4.2). Головним стимулом для реалізації стратегії простої інтеграції є використання переваг розміщення доступу до сировини, дешевої робочої сили та ін.) щодо тих чи інших видів виробництва ТНК. Батьківська компанія при цьому контролює весь виробничий ланцюг, централізуючи деякі корпоративні функції. Така стратегія структур ТНК у напрямі посилення горизонтальних і вертикальних зв'язків між усіма елементами їх комплексів комплексної інтеграції націлює транснаціональну фірму на операції.
Рисунок 4.2 - Стратегія простої інтеграції
Будь-яка філія в будь-якій приймаючій країні потенційно може виконувати рівні функції для задоволення потреб усієї мережі підприємств ТНК. Умовно таку модель взаємовідносин показано на рисунку 4.3.
Рисунок 4.3 - Стратегія комплексної інтеграції
Кожний елемент виробничого ланцюга ТНК тепер оцінюється не тільки з точки зору його індивідуальної прибутковості, а й за його внеском в інтегровану систему міжнародного виробництва. Значний функціональний зв'язок філій, інтенсивні взаємні потоки ресурсів ведуть до поглиблення внутрішньофірмової й міжфірмової інтеграції. На практиці ТНК використовують усі три напрями стратегії, але остання набуває дедалі більшого поширення, викликаючи модифікацію управлінських систем ТНК і посилення децентралізації управління. Четвертою, найхарактернішою рисою сучасних ТНК стала їх широка участь у стратегічних альянсах. Зміна стратегії ТНК, їхніх організаційних структур і моделей управління супроводжувалась інтенсивним розвитком міжфірмових зв'язків як по лінії традиційних контрактних угод (управлінських, ліцензійних, субпідрядних та ін.), так і в новій формі довгострокових стратегічних союзів. Стратегічний альянс - це координація на довгостроковій основі виробничої та ринкової діяльності двох і більше компаній. Стратегічні альянси можуть бути горизонтальними (з іншими фірмами галузі), вертикальними (з постачальниками, споживачами), діагональними (з партнерами в інших галузях) залежно від завдань, які ставлять перед собою сторони. Мета стратегічних альянсів може бути також різною: проникнення на нові ринки, зниження ризику за рахунок його розподілу, одержання економії, подолання торговельних та інвестиційних бар'єрів, обмін технологіями й розробка загальних технічних стандартів, розширення асортименту продукції та ін. Стратегічні альянси створюють такі взаємовідносини, за яких кожний з учасників розраховує збільшити прибутковість належних йому активів. Такі союзи являють собою специфічну форму інтерналізації ринкових відносин і
доповнюють традиційні переваги інтерналізації. Вони мають значний потенціал вигід у зв'язку з перевагами розміщення партнерів, на відміну від прямих інвестицій у зарубіжні проекти одержання цих вигід не пов'язане з великим ризиком. Не випадково багато ТНК розглядають транснаціональні союзи як альтернативу спільним підприємствам. 5 ПРАКТИЧНЕ ЗАВДАННЯ 1.2
В оголошенні акціонерного товариства "Укртранснафта" вказано, що дивіденди за його акціями за рік складуть 25 % річних за простими акціями та 35% за привілейованими акціями. Визначити суму дивіденду на одну привілейовану акцію номіналом 4 тис. грн. і одну звичайну номіналом 2 тис. грн. Визначити дивідендний вихід, якщо дохід на просту акцію складає 500 грн. Рішення: Сума дивіденду на одну привілейовану акцію буде дорівнювати:
Д1 = 0,35 4000 =1400 грн.
Сума дивіденду на одну просту акцію буде дорівнювати:
Д2 = 0,25 2000 = 500 грн.
Величина виплаченого дивіденду характеризується дивідендним виходом, який розраховується за формулою 5.1:
Дивідендний вихід = дивіденд на акцію / дохід на акцію
(5.1)
Дивідендний вихід за простими акціями буде дорівнювати:
ДΣ = 500 / 500 = 1 або 100%
6 ТЕСТИ
6.1 Тест 3.51
Транснаціональною є корпорація, яка має свої господарські підрозділи: а) лише на різних континентах; б) достатньо у двох країнах; в) лише в країнах «Великої сімки». Правильна відповідь б) тому що ТНК - це міжнародні фірми, що мають свої господарські підрозділи у 2-х або більше країнах, управління якими здійснюєтьсяся з одного або декількох центрів. В основі такого управління - механізм прийняття рішень, який дає змогу здійснювати узгоджену політику і загальною стратегію, розподіляючи ресурси, технології та відповідальність для досягнення результату - отримання прибутку.
6.2 Тест 3.52
Транснаціональна корпорація як форма підприємництва це: а) одноосібне володіння; б) товариство з обмеженою відповідальністю; в) товариство з необмеженою відповідальністю. Правильна відповідь б) тому що корпорація (або акціонерне товариство) — форма організації бізнесу, де власником виступають акціонери (володарі акцій), керівництво здійснюється рішеннями зборів акціонерів та ради директорів, прибуток розподіляється у вигляді дивідендів на акції. Великі підприємства, на частку яких припадає основна частина виготовленої продукції, виступають у формі корпорацій. Для їх функціонування створюється акціонерний капітал за рахунок випуску та продажу акцій. Ті, хто придбав ці акції, є акціонерами, тобто володарями акцій, власниками корпорацій. Переваги корпорацій: - обмежена відповідальність; - ефективна форма залучення грошей; - можливість у разі необхідності збільшити розміри виробництва товарів і послуг; - впровадження нових технологій і сучасної техніки; - досягнення конкурентоспроможності.
6.3 Тест 3.53
Причиною виникнення ТНК є: а) існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі; б) відмінності в податковому законодавстві; в) вірно а) і б). Правильна відповідь в) тому що конкретні причини виникнення ТНК можуть варіюватися. Це існування обмежень на шляху розвитку міжнародної торгівлі, сильна монопольна влада виробників, валютний контроль, транспортні витрати, відмінності в податковому законодавстві.
6.4 Тест 3.54
Переваги ТНК перед іншими формами організації міжнародного бізнесу полягають у: а) можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав; б) можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової політики, у різних країнах, відмінностей у курсах валют; в) вірно а) і б). Правильна відповідь в) тому що переваги корпорації, що пов'язані з транснаціоналізацією, є водночас причинами активного розвитку ТНК. Основними серед причин-переваг є: - можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності.
- недосконалість ринкового механізму в реалізації власності на технології, виробничий досвід та інші "невідчутні" активи, насамперед управлінський і маркетинговий досвід.
- додаткові можливості підвищення ефективності та конкурентоспроможності через доступ до ресурсів іноземних держав.
- близькість до споживачів продукції іноземної філії фірми і можливість отримання інформації про перспективи ринків і конкурентний потенціал фірм приймаючої країни.
- можливість використання у власних інтересах особливостей державної, зокрема податкової, політики в різних країнах, різниці в курсах валют та ін.
- здатність продовжувати життєвий цикл своїх технологій і продукції.
- за допомогою прямих іноземних інвестицій фірма дістає можливість уникати бар'єрів при входженні на ринок певної країни через експорт товарів та/або послуг.
6.5 Тест 3.55
Щоб послабити негативні наслідки подвійного оподаткування: а) приймається відповідне рішення ООН; б) укладаються угоди між країнами про уникнення подвійного оподаткування; в) вірно а) і б). Правильна відповідь в) тому що щоб забезпечити надходження доходів від оподаткування транснаціональних корпорацій на користь країн, що розвиваються, ООН розробила і рекомендувала в 1980 р. іншу модель типової податкової угоди між індустріально розвинутими державами і країнами, що розвиваються. У моделі ООН повніше використовується принцип територіальності, який передбачає оподаткування всіх доходів, які утворилися на території країн, що розвиваються. Цей принцип також дає змогу застосовувати вищі податкові ставки, ніж у моделі ОЕСР, на репатріацію прибутку в індустріально розвинуті країни. При вирішенні проблеми подвійного оподаткування в сучасній світовій практиці виділяють загальні і спеціальні міжнародні угоди. Загальні договори вирішують проблему уникнення подвійного оподаткування доходів і капіталу в усіх галузях підприємницької діяльності, а спеціальні угоди регулюють податкові відносини в окремих галузях, наприклад, у сфері перевезення вантажів чи комунікацій.
6.6 Тест 3.56
Що стосується трансфертних цін ТНК, то: а) це ринкова ціна, яка встановлюється за законами попиту й пропозиції; б) вони регулюються антимонопольним комітетом однієї з держав; в) вони є внутрішніми регульованими цінами ТНК. Правильна відповідь в) тому що трансфертна ціна — це ціна, що обслуговує внутрішні операції між структурними підрозділами ТНК у різних країнах, тобто це ціна, що використовується всередині корпорації при розрахунках між її самостійними підрозділами; ціна продажу товарно-матеріальних запасів між взаємозв’язаними підрозділами ТНК.
6.7 Тест 3.57
Нову редакцію Кодексу поведінки ТНК країн — членів ОЕСР прийнято: а) 2002 року; б) 2001 року; в) 2000 року. Правильна відповідь в) тому що нормативні документи, які регламентують наддержавне регулювання діяльності ТНК країн – членів ОЕСР, постійно коригуються. Так, останні доповнення й уточнення було прийнято урядами 33 країн (29 країн ОЕСР, а також Аргентина, Бразилія, Чилі, Словаччина) у червні 2000 року, їхня мета – в умовах глобалізації світової економіки і зростаючої могутності ТНК посилити відповідальність великого бізнесу перед суспільством. Нова редакція кодексу поведінки ТНК країн – членів ОЕСР, прийнята у 2000 році, передбачає жорсткіші екологічні вимоги до діяльності закордонних філій, підвищення відкритості їхніх операцій і взаємовідносин з державними структурами приймаючих країн.
6.8 Тест 3.58
Україна має двосторонні державні угоди щодо захисту інвестицій з: а) США; б) Німеччиною; в) Францією; г) Грецією; д) Італією; є) Туреччиною. Правильна відповідь а), б), в), г), д) тому що мережа двосторонніх інвестиційних договорі розширюється, наприкінці 1998 року їх налічувалося 1726.
Антиботан аватар за замовчуванням

01.01.1970 03:01

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь.

Останні оголошення

Оголошення від адміністратора

Антиботан аватар за замовчуванням

пропонує роботу

Admin

26.02.2019 12:38

Привіт усім учасникам нашого порталу! Хороші новини - з‘явилась можливість кожному заробити на своїх знаннях та вміннях. Тепер Ви можете продавати свої роботи на сайті заробляючи кошти, рейтинг і довіру користувачів. Потрібно завантажити роботу, вказати ціну і додати один інформативний скріншот з деякими частинами виконаних завдань. Навіть одна якісна і всім необхідна робота може продатися сотні разів. «Головою заробляти» продуктивніше ніж руками! :-)

Завантаження файлу

Якщо Ви маєте на своєму комп'ютері файли, пов'язані з навчанням( розрахункові, лабораторні, практичні, контрольні роботи та інше...), і Вам не шкода ними поділитись - то скористайтесь формою для завантаження файлу, попередньо заархівувавши все в архів .rar або .zip розміром до 100мб, і до нього невдовзі отримають доступ студенти всієї України! Ви отримаєте грошову винагороду в кінці місяця, якщо станете одним з трьох переможців!
Стань активним учасником руху antibotan!
Поділись актуальною інформацією,
і отримай привілеї у користуванні архівом! Детальніше

Новини