Інститут президенства у сучасному світі

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:
Київський Національний університет будівництва і архітектури
Інститут:
Не вказано
Факультет:
Геоінформаційних систем і управління територіями
Кафедра:
Політичних наук і права

Інформація про роботу

Рік:
2019
Тип роботи:
Індивідуальна робота
Предмет:
Політологія

Частина тексту файла

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Київський національний університет будівництва і архітектури
Кафедра політичних наук і права
ІНДИВІДУАЛЬНА РОБОТА
з дисципліни: політологія на тему:
« Інститут президентства у сучасному світі»
Київ 2019
План роботи
Становлення та розвиток інституту президенства у сучасному світі..3
Проблема інституту президентства в сучасному світі.4 Роль та місце президента в механізмі державної влади5 Повноваження, обов'язки і відповідальність президента..6 Специфіка обрання на пост глави держави8 Сучасні моделі президентства.9 Різні форми президентської влади..11 Висновок13 Список літератури.14
Становлення і розвиток інституту президентства
Президент (від лат. praesidens, род. відм. praesidentis — той, хто сидить попереду) — багатозначне поняття:
1) виборний голова, керівник установи, організації, товариства тощо;
2) голова держави в країнах з республіканською або змішаною формою правління. Інститут президентства представляє собою невід'ємний елемент політичної системи в 150 країнах світу. Він існує в багатьох країнах Європи, Азії, Африки, Північної та Південної Америки. У той же час, кожне з цих держав характеризується своїми специфічними особливостями, своєї різновидом республіканської форми правління, і залежно від цього якісно різними буде статус та повноваження президента в цій державі. Ось чому надзвичайно важливим є вивчення інституту президентства на сучасному етапі. Мабуть, в античні часи президентами називали головуючих на різних зібраннях. Від цього первинного значення слова "президент" згодом виникла така посада, як, наприклад, президент сенату. Проте в його нинішньому розумінні як глави держави термін "президент" не вживався ні за часів грецької і римської республік, ні в періоди існування ранніх буржуазних республік в Англії та Нідерландах. Так, в Англії, яка стала на короткий час республікою, виконавчу владу замість поваленого монарха на перших порах здійснював Державна рада. У Нідерландах повноваження виконавчої влади також мала вищий колегіальний орган. [1] Історично батьківщиною президентства були США, де президент в одній особі є і главою держави, і главою уряду. Із США інститут президентства поширився в країни Латинської Америки, а серед європейських країн першими посаду президента ввели одночасно Франція і Швейцарія в 1848 р. Але саме широке поширення цей інститут отримав у XX столітті, в період розпаду колоніальних імперій і утворення безлічі незалежних держав, більшість з яких вибрали президентську форму правління. [1] У руслі європейської практики республіканської спочатку проходив і процес формування виконавчої влади в Сполучених Штатах Америки. На першому етапі американської державності не тільки законодавча, а й виконавча влада були зосереджені в одному представницькому органі - Континентальному Конгресі. Одноосібного глави держави в ту пору не існувало, а Конгрес обирав із числа своїх членів президента, функції якого обмежувалися лише головуванням на засіданнях.
У результаті США стали першою країною в світі, де виникла посаду президента, що об'єднала в одній особі главу держави і главу уряду На відміну від інших держав того часу, де виконавча влада повсюдно мала монархічний, спадковий характер, в США главу держави стали обирати в ході загальних виборів. айбільше поширення модель президентського правління отримала в Африці. Цей процес почався з кінця 50-х - початку 60-х рр.., І в даний час на чолі майже всіх африканських країн стоять президенти. Показово, що встановлення поста президента відбувалося не тільки в капіталістичних і країнах, що розвиваються, а й у ряді колишніх соціалістичних держав, таких, як Соціалістична Федеративна Республіка Югославія, Чехословацька Соціалістична Республіка, Соціалістична Республіка Румунія, Корейська Народно-Демократична Республіка.
Проблема інституту президентства в сучасному світі Проблема інституту президентства в сучасному світі є надзвичайно актуальна, оскільки президент як державний інститут займає особливе, специфічне становище, охоплюючи своєю діяльністю весь широке коло питань державного значення. У конституційному праві поняття глави держави точно і однозначно не визначено. Конституції багатьох зарубіжних держав взагалі не використовують цей термін, а повноваження глави держави можуть визначатися склалася конституційною практикою. Але зазвичай глава держави є особою, що втілює собою уявлення про даний державі, як у внутрішніх справах держави, так і в міжнародних відносинах. Його можна назвати символом держави і офіційним представником всього народу. Термін «президент» походить від латинського divsident, що означає «сидить попереду», тобто головуючий на зборах. [1]
Роль та місце президента в механізмі державної влади
У сучасному світі інститут президента досить поширений. На 1993 р. з 183 держав, що входили до складу ООН, понад 130 мали у державному механізмі пост президента. Останні суттєво відрізняються між собою. [2] Навіть, якщо обмежитися країнами західної демократії, то президенти є і у: президентських (США), напівпрезидентських (Франція), парламентських(ФРН) республіках, значно відрізняючись за обсягом повноважень, характером функцій, роллю у вирішенні державних і суспільних справ. Термін “президент” походить від латинського рresidens, що означає: той, що “сидить спереду”. Є припущення, що за часів античності президентами називали тих, хто головував на різних зборах, і вірогідно, що від цього первісного значення слова “президент” пізніше виникла така посада, як, наприклад, президент сенту. Однак як держави глава у сучасному розумінні термін “президент” не вживався ні в античний період, ні в періоди існування ранніх буржуазних республік в Англії та Нідерландах.
У юридичній літературі, підкреслюється багатоаспектність інституту президентства у світі, ґрунтовно акцентується увага на тому, що цей інститут визначається, насамперед: формою правління,
усталеними політико-правовими традиціями, національним менталітетом, міжнародним становищем держави, соціальноекономічним та культурно-цивілізаційним підтекстом Інститут президентства у сучасному його розумінні В перше був оформлений Конституцією США 1787 р. Однак “батькизасновники” американської Конституції, не зважаючи на негативне ставлення до державного ладу тодішньої Англії, при моделюванні інституту президентства орієнтувалися саме на британську політико-правову практику і концепцію “розподілу влад”. Повноваження, обов'язки і відповідальність президента. Повноваження, представлені конституціями президентам, досить великі. Перш за все, президент є представником держави зовні і всередині країни. В якості першого він призначає дипломатичних представників, при ньому акредитуються іноземні дипломатичні представники, укладає міжнародні договори, у ряді країн ратифікує міжнародні угоди. [3] Як представник держави всередині країни він виступає з погоджувальними процедурами при розбіжностях деяких державних органів, суб'єктів федерації (в умовах федеративної держави), від імені держави нагороджує державними нагородами, присвоює почесні звання і т.д.
Президент має повноваження, які стосуються діяльності органів законодавчої влади. Він призначає дату виборів до парламенту,
скликає її на сесії, він може достроково розпустити парламент з обов'язковим призначенням нових виборів (у передбачених конституціями випадках),
він санкціонує і промульгирует закони,
має право вето - повернення закону на друге розгляд парламенту. Як правило, президент має право законодавчої ініціативи (у США - не має), мають право звертатися з посланням до парламенту, які, однак, не підлягають обговоренню. Президент в багатьох країнах призначає суддів, формує повністю або частково органи конституційного контролю, представляє парламенту кандидатури для призначення вищих посадових осіб - генерального прокурора, членів рахункової палати і т.д. У парламентській республіці акти президента дійсні тільки при контрасігнатури. У президентській республіці, де існує жорсткий розподіл влади, президент видає тільки «виконавчі накази», але на ділі вони можуть мати силу закону. У принципі акти президента є підзаконними, вони недійсні при суперечності із законом, у парламентській республіці передбачений контроль парламенту, але в практиці майже у всіх постсоціалістичних державах в даний час ці акти мають домінуюче значення. Президент завжди за конституцією є головнокомандуючим, він відповідає за безпеку держави, як гарант її цілісності. При ньому зазвичай створюється Рада безпеки або інший аналогічний орган. На практиці виконання цих повноважень знову-таки залежить від форми правління, та й від особистих якостей президента. Глава держави - це вищий його представник всередині і поза країною і разом з тим символ єдності нації, держави (народу та держави). В цілому створення парламентської, президентської та напівпрезидентської республіки має безперечні плюси.
Тим самим забезпечується стабільність управління країною, усувається можливість частої зміни уряду з кон'юнктурних партійних зборах, забезпечується консолідація партій. Особливо важливо в умовах країн, які не мають досвіду тривалого парламентського управління і де останнє в умовах неустатковане партійних структур, що не склалися механізмів парламентського управління може вести до постійного розброду і хитань. Разом з тим, такий процес має і свої мінуси.
По-перше, порушується іманентно властиве тій чи іншій формі єдність структури управління і одночасно виникають нові види відносин, колізії і неузгодженості, яких не було в «відпрацьованих» формах правління. Руйнуються сформовані стандарти поділу влади, що мають свої стійкі форми і в президентській, і в парламентській республіці.
По-друге, у формі правління знижується роль інституційних факторів, вона дедалі більше залежить від особистості конкретного президента. А носії президентської влади нерідко виявляють прагнення до персоналізації влади, до авторитаризму. Найбільші можливості для цього створюються у президентській республіці. Тому перехід парламентарної республіки до змішаної форми правління, а потім, можливо, і до президентської республіки завжди означає посилення авторітарістскіх рис.
Специфіка обрання на пост глави держави
У сучасній світовій практиці існують два основних типи президентських виборів
прямі і непрямі. У свою чергу прямі президентські вибори можуть проходити або у вигляді загальних виборів, або у вигляді референдумів. Непрямі вибори президента проводяться в трьох видах. Непрямі вибори президента проводяться в трьох видах: парламентом; колегій вибірників. парламентом і представниками штатів, провінцій, різних суспільно-політичних сил. Виняток становлять США - це свого роду класична президентська республіка, і Індонезія. У США проводяться загальні президентські вибори, але президента обирають колегією вибірників. В Індонезії президента обирає Національний консультативний конгрес. Прямі президентські вибори властиві й багатьом країнам з напівпрезидентської системою правління, таким, як Франція, Португалія, Польща, Румунія, Монголія, Республіка Корея та ін У той же час у Чехії, Болгарії, Туреччини, де діє та ж система правління, президента обирають шляхом голосування депутатів парламенту. [3] До парламентарних республік, то для них також найбільш характерно обрання президента шляхом голосування в парламенті, як це відбувається, наприклад, у ФРН, Італії, Швейцарії, Угорщини, Латвії. Втім, і тут є деякі винятки: прямі президентські вибори проводяться в таких суто парламентарних республіках, як Ірландія, Ісландія, Австрія. Вибори президента на загальних прямих виборах носять демократичний характер і надають виборцям реальну можливість вибору тільки тоді, коли не одна, а принаймні кілька політичних сил у тій чи іншій країні мають більш-менш рівні умови для участі в передвиборній боротьбі.
Сучасні моделі президентства Президент може займати різне положення в системі державної влади: бути тільки главою держави (Німеччина), одночасно главою держави і виконавчої влади (Бразилія, США), главою держави і фактичним керівником уряду за наявності особливої посади адміністративного прем'єр - міністра (Єгипет, Франція). Республіки в залежності від співвідношення законодавчої та виконавчої влади, від того, яке місце і роль в них займають і грають президент, уряд і парламент, традиційно поділяються на президентські і парламентарні республіки. [4] Президентська республіка- виконавча влада, її формування, положення, діяльність і відповідальність чітко відокремлені від влади законодавчої, а взаємини між цими гілками державної влади базуються на системі взаємних стримувань і противаг. З цього випливають і інші сутнісні ознаки президентської республіки: і Президент, і парламент безпосередньо обираються народом; Президент зазвичай не має права на свій розсуд достроково розпустити парламент (за винятком випадків, визначених Конституцією), а парламент не може змістити Президента (поза процедурою імпічменту) і відправити у відставку уряд шляхом висловлення йому вотуму недовіри; вирішальна роль в управлінні країною належить Президентові, який частіше за все є одночасно главою держави і главою виконавчої влади; Президент самостійно формує уряд і відправляє його у відставку, призначає і зміщує міністрів; Президент і його уряд не несуть відповідальності перед парламентом за свою політику і діяльність, (уряд таку відповідальність несе перед Президентом), а парламент не може змістити міністрів, якщо вони не допустили порушення закону; Президент має право відкладального вето щодо прийнятих парламентом законів, але парламент має можливість подолати його кваліфікованою більшістю голосів своїх депутатів; укладаються Президентом міжнародні договори потребують ратифікації парламентів; судова влада спостерігає за конституційністю та законністю актів двох інших гілок і забезпечує дотримання встановленого правопорядку. Парламентарна республіка - різновид республіканської форми правління, при якій провідна роль у здійсненні вищої державної влади і форсуванні її органів належить парламенту, як вищого органу представницької та законодавчої влади.
Змішана (напівпрезидентська, напівпарламентська) республіка- складається в результаті, з одного боку, посилення парламентарних почав у розвитку президентських республік, а з іншого - зростання місця і ролі президентської влади в парламентарних республіках.
Конкретно становище глави держави і його фактична роль у житті країни визначається в кожній країні в залежності від політичних умов і історичних традицій.
Різні форми президентської влади
Президент як глава держави виступає в різних якостях залежно від різновиду республіканської форми правління.
У парламентській республіці він є таким главою держави, якій міністри не підпорядковані і перед ним не відповідальні (Індія, Італія, ФРН та ін), в президентській республіці він глава держави, якому підпорядковані міністри, які не становлять (США, Філіппіни, Бразилія) або складові рада (кабінет) міністрів.
При першому варіанті президентської республіки немає посади прем'єр-міністра, його повноваження виконує сам президент, по суті немає колегіального уряду, є кабінет президента. [3] У другому випадку є посада прем'єр - міністра, але це так званий адміністративний прем'єр, фактично керівником уряду (Ради міністрів) є сам президент.
Прем'єр - міністр в основному виконує лише оперативні завдання з координації діяльності уряду, та й засідання уряду він зазвичай проводить в кожному окремому випадку за вказівкою або з дозволу президента (Єгипет, Перу). Таким чином, в парламентській республіці президент лише за конституцією має виконавчої влади або її елементами, а іноді конституції про це і не говорять (Італія, Молдова, ФРН). Це - «слабкий» президент. Свої конституційні повноваження він виконує «за порадою і за згодою» уряду. Інша ситуація у президентській республіці. Якщо в ній немає колегіального ради міністрів, а міністри є лише помічниками, радниками президента, то, природно, повнота виконавчої влади належить президентові. Тільки він приймає рішення, навіть якщо всі міністри висловлять проти думки президента, він керує державною службою і делегує певну частку виконавчої влади своїм підлеглим. Якщо в президентській республіці існує Рада міністрів, ситуація з виконавчою владою президента дещо ускладнюється, але в принципі залишається такою ж. Міністри теж підпорядковані президенту, він їх призначає і зміщує, правда, за рекомендацією прем'єр-міністра (його теж призначає президент, будь-якого згоди парламенту не потрібно), але такі рекомендації для президента не обов'язкові. Змінюється ситуація в напівпрезидентської, напівпарламентськи республіці.
У напівпрезидентської республіки помітно прагнення «вивести» президента за межі цієї жорсткої полярної схеми, за межі традиційної концепції поділу влади при згадці останньою в конституціях як керівного початку. Основні закони, прийняті в даній групі країн за активної участі президентів - лідерів, закріплюють значну особисту владу президента, його самостійність, але разом з тим встановлюють певну, хоч незначну, зв'язаність його дій та підпорядкованих йому міністрів повноваженнями парламенту.
Головною рисою президентської влади в напівпрезидентської республіки зазначене прагнення поставити президента над гілками влади, над інститутами держави, але не в якості особи, які зосереджують у своїх руках владні повноваження інших гілок влади, а в якості арбітра у відносинах з ними.
Висновки: Інститут президенства у сучасному світі відіграє важливу роль у політичному житті.
Завдяки цьому інституту Президент може активно використовувати весь потенціал своєї посади і ефективно вирішувати багато нагальних проблем суспільного розвитку.
Досвід інституту "президентства в різних країнах і багато його правові норми, які проявили свою доцільність в зарубіжній практиці, безсумнівно, корисні в процесі формування нової політичної системи.
Пост президента є основоположним, але лише одним із складових елементів інституту президентства. Для того, щоб цей інститут зайняв належне йому місце в політичній системі, необхідні, перш за все, міцна конституційна база президентства і широка суспільно-політична підтримка президентської влади.
Cписок використаної літератури
Сахаров Н.А. Інститут президентства в сучасному світі. - М: Юридична література, 1994. - 176 с. Д. М. Бєлов, Ю.М. Бисага Досвід Конституційно-Правового Регулювання Інституту Президента В Зарубіжних Країнах
Монографія,2007.-255 c Посилання на інтернет ресурс
http://ua-referat.com Конституційне право зарубіжних країн у питаннях і відповідях Навчальний посібник. Лапшина І.Є. Видавництво: Проспект, ТК Велбі 2004г. - 272с.
Антиботан аватар за замовчуванням

01.01.1970 03:01

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь.

Оголошення від адміністратора

Антиботан аватар за замовчуванням

пропонує роботу

Admin

26.02.2019 12:38

Привіт усім учасникам нашого порталу! Хороші новини - з‘явилась можливість кожному заробити на своїх знаннях та вміннях. Тепер Ви можете продавати свої роботи на сайті заробляючи кошти, рейтинг і довіру користувачів. Потрібно завантажити роботу, вказати ціну і додати один інформативний скріншот з деякими частинами виконаних завдань. Навіть одна якісна і всім необхідна робота може продатися сотні разів. «Головою заробляти» продуктивніше ніж руками! :-)

Завантаження файлу

Якщо Ви маєте на своєму комп'ютері файли, пов'язані з навчанням( розрахункові, лабораторні, практичні, контрольні роботи та інше...), і Вам не шкода ними поділитись - то скористайтесь формою для завантаження файлу, попередньо заархівувавши все в архів .rar або .zip розміром до 100мб, і до нього невдовзі отримають доступ студенти всієї України! Ви отримаєте грошову винагороду в кінці місяця, якщо станете одним з трьох переможців!
Стань активним учасником руху antibotan!
Поділись актуальною інформацією,
і отримай привілеї у користуванні архівом! Детальніше

Новини