Порівняльний аналіз образів відчуттів і сприйняття

Інформація про навчальний заклад

ВУЗ:
Національного університету водного господарства та природокористування
Інститут:
Навчально-науковий інститут економіки і менеджменту
Факультет:
Психологія
Кафедра:
Не вказано

Інформація про роботу

Рік:
2020
Тип роботи:
Курсова робота
Предмет:
Загальна психологія

Частина тексту файла

Міністерство освіти і науки Укаїни Національний університет водного господарства та природокористування Навчально-науковий інститут
економіки та менеджменту Кафедра суспільних дисциплін
Курсова робота з дисципліни «Загальна психологія» на тему: «Порівняльний аналіз образів відчуттів і сприйняття»
студентки 1 курсу спеціальності «Психологія» Максимчук Аліни Сергіївни Керівник: к.психол.н. доцент. Оксентюк Н.В.
Національна оцінка _________ Кількість балів _________ Оцінка ECTS _________
Рівне-2020
Зміст
ВСТУП 2 РОЗДІЛ І. Аналіз відчуттів та сприйняття , їх роль у житті людини 5 1.1 Поняття «відчуття». Класифікація, властивості відчуттів. 5 1.2Органічні і тактильні відчуття. 9 1.3 Що таке сприйняття. Суть і основні якості сприйняття 13 Висновок до РОЗДІЛУ
І 21 РОЗДІЛ ІІ. Закономірності та властивості відчуттів і сприйняття у житті людини 23 2.1 Закономірності відчуттів і сприйняття 23 2.2
Властивості відчуттів і сприйняття. 28 Висновок до РОЗДІЛУ
ІІ 33 РОЗДІЛ ІІІ
Чим відрізняється відчуття від сприйняття 34 Висновки до РОЗДІЛУ ІІІ 37 ВИСНОВКИ 38 СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 40
ВСТУП
Актуальність дослідження Людське пізнання поділяється на два рівні - чуттєве і раціональне. До першого рівня відноситься пізнання за допомогою органів чуття. У результаті чуттєвого пізнання в людини складається образ, картина навколишнього світу - світ у його безпосередній даності і різноманітті. У психології почуттєве пізнання суб'єкта представлене, у першу чергу, у процесах сприйняття і його приватній формі - відчуттях. У відчуттях відображаються лише окремі властивості предметів, наприклад їх запах, колір, твердість тощо, тоді як у сприйманні всі ці властивості відображаються у їх сукупності і взаємозв'язку. Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Результатом сприймання є цілісний образ об'єкту. Наприклад, взявши в руки нову книгу, ми одночасно відображаємо колір її сторінок, вагу, запах типографської краски тощо. Всі ці зорові, тактильні, нюхові та інші відчуття, поєднуючись, дають образ книги. Проте дослідження показують, що сприймання не зводиться до простої сумації відчуттів, а складає якісно нову ступінь чуттєвого пізнання дійсності. Воно доповнюється і опосередковується наявними в особистості знаннями, її минулим досвідом. Отже, сприймання є надзвичайно складним психічним процесом. Тому не дивно, що цілий ряд питань, пов'язаних з його протіканням, не зважаючи на значні зусилля з боку багатьох вчених, не розв'язані і досі. Тема даної роботи є досить актуальною і цікавою для вивчення. Адже сприйняття і відчуття - це дуже складні позитивні процеси, що3 формує унікальну картину світу, зображену сприйняту та відчуття у кольорах і звуках, яка може значно відрізнятися від реальності. За допомогою різних видів ілюзій. Визнання різниці між сприйманим світом і світом реальним украй необхідні для розуміння організаційної поведінки. Не дарма вчені: МаклаковА.Г.; Немов Р.С.; Столяренко Л.Д.; Ніколаєнко А.І. та ін, трудилися над вивченням сприйняття і відчуття з подібностей та відмінностей. Мета написання роботи полягає в розкритті сутності відмінності сприйняття і відчуття як пізнавальних процесів, його складових, а також факторів, що впливають на сприйняття і відчуття людини. Вивчити теоретичний матеріал з теми та використовувати на практиці. При цьому моїми завданнями були такі: показати взаємозв'язок відчуття і сприйняття, розглянути сприйняття і відчуття як пізнавального процесу отримання з оточення і обробки інформації, показати, з чого складається сприйняття і відчуття людини, вказати на можливі помилки і спотворення при сприйнятті і відчутті. Орієнтація у світі завжди передбачає адекватне відтворення, відображення дійсності. Це відтворення і становить суть пізнавального ставлення до дійсності, Результатом пізнавального відносини є знання. Знання необхідні людині не тільки для орієнтації в навколишньому світі, але й для пояснення і передбачення подій, для планування та реалізації діяльності і вироблення нових знань. Як же здійснюється процес пізнання? З яких ланок або етапів воно полягає? У яких формах протікає пізнавальний процес? Такі питання, на які належить відповісти при розкритті даної теми. Більшість вчених здавна виділяли два основних етапи пізнання: чуттєве і абстрактне. Історично і логічно вихідною формою пізнання є чуттєве пізнання. Чуттєвим цей етап пізнання називається тому, що для пізнання об'єктів на даному рівні необхідне функціонування органів почуттів, нервової системи, мозку, завдяки чому виникають відчуття і сприйняття матеріальних об'єктів. Відчуття і сприймання є первинними формами пізнавального процесу. Саме на їх основі, завдяки їм здійснюється контакт людини зі світом матеріальних об'єктів.
РОЗДІЛ І. Аналіз відчуттів та сприйняття , їх роль у житті людини 1.1 Поняття «відчуття». Класифікація, властивості відчуттів.
Найпростішим і вихідним елементом чуттєвого пізнання і людської свідомості є відчуття. " Відчуття — психофізичний пізнавальний процес, який полягає у відображенні окремих властивостей, предметів та явищ оточуючого світу при безпосередній дії подразника на органи чуття. Це сенсорний процес та його результат (сенсорний образ) психічного відображення суб'єкта окремих властивостей предметів та явищ при безпосередній дії фізичних та хімічних подразників на периферію аналізаторів (якою є органи чуття та рецептори). Нічого не буває в розумі, чого раніше не було у відчутті», - свідчить старовинний вислів.Характерна особливість відчуттів їх миттєвість, безпосередність.
Відчуття виникають, як тільки наші органи почуттів стикнулися з тим чи іншим об'єктом матеріального світу і існують якісь миті, після закінчення яких перетворюються на сприйняття. Як же протікає процес відчуттів. Фізіологічним аспектом відчуттів служать аналізатори, які складаються з рецептора (око, вухо, смакові цибулини, розташовані н.а поверхні язика і т.д.), нервових шляхів і відповідної ділянки мозку. Для того щоб виникло відчуття, необхідно, щоб той чи інший предмет, явище впливали на рецептор своїм певним властивістю, кольором, температурою, поверхнею, смаком, запахом і т.д. Вплив може бути контактним (ви безпосередньо торкаєтеся до предмету пальцем, рукою, шкірою або кладете його на мову, тримайте до носа і т.д.).
Відчуття має рефлекторний характер; фізіологічно його забезпечує аналізаторна система. Аналізатор - нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу й синтезу подразників, які прийшли з зовнішнього і внутрішнього середовища організму. Аналізатори - це органи людського тіла, які аналізують навколишню дійсність і виокремлюють у ній ті ' чи Інші різновиди психоенергії.
Поняття аналізатора ввів І.П. Павлов. Аналізатор складається з трьох частин: периферійний відділ - рецептор, що перетворює певний вид енергії на нервовий процес; аферентні (доцентрові) шляхи, що передають збудження, яке виникло в рецепторі у розташованих вище центрах нервової системи, і еферентні (відцентрові), за яким імпульси з розташованих вище центрів передаються до нижчих рівнів; підкіркові та кіркові проективні зони, де відбувається переробка нервових імпульсів із периферійних відділів.
Аналізатор становить вихідну і найважливішу частину всього шляху нервових процесів, або рефлекторної дуги. Рефлекторна дуга = аналізатор + ефектор, Ефектором є моторний орган (певний м'яз), до якого надходить нервовий імпульс із центральної нервової системи (мозку). Взаємозв'язок елементів рефлекторної дуги забезпечує основу орієнтування складного організму в навколишньому середовищі, діяльність організму залежно від умов його існування. Однак у всіх випадках вплив предмета дратує спеціальні чутливі клітини рецептора. Роздратування - фізіологічний процес, під його впливом у нервових клітинах виникає фізіологічний процес - збудження, яке по аферентні нервових волокнах передається у відповідну ділянку мозку. Тільки в мозку фізіологічний процес перетворюється на психічний, і людина відчуває те чи інше властивість предмета або явища.
Класифікація відчуттів. Існує декілька можливих варіантів класифікації тих двох десятків аналізаторних систем, якими володіє людина. Звичайно використовують наступні критерії: 1) за наявності або відсутності безпосередніх контактів рецептора з подразником, що спричиняє відчуття; 2) за місцем розташування рецепторів; 3) за часом виникнення в ході еволюції; 4) за модальністю (видом) подразника. Найбільше використовується систематизація, запропонована англійським фізіологом І. Шеррінгтоном, який виділив три основні класи відчуттів: 1) екстерорецептивні, які виникають при впливі зовнішніх стимулів на рецептори, розташовані на поверхні тіла; 2) інтерорецептивні (органічні), що сигналізують про те, що відбувається в організмі (відчуття голоду, прагнення, болю тощо); 3) пропріорецептивні, розташовані в м’язах і сухожиллях; з їх допомогою мозок отримує інформацію про рухи і положення різних частин тіла. Загальну масу екстерорецептивних відчуттів схема І. Шеррінгтона дозволяє розділити на:
дистантні (зорові, слухові);
контактні
(дотикові, смакові).
Нюхові відчуття займають у цьому випадку проміжне положення. Найбільш давньою є органічна (передусім больова) чутливість, потім з’явилися контактні (передусім тактильна, тобто дотик) форми. І еволюційно наймолодшими потрібно вважати слухові і особливо зорові системи рецепторів. Найбільш значними для функціонування людської психіки є зорові (85% всієї інформації про зовнішній світ), слухові, тактильні, органічні, нюхові і смакові відчуття. Особливості зору і слуху будуть детально розглянуті при аналізі механізмів людського сприйняття. 1.2Органічні і тактильні відчуття. Органічні відчуття – це відчуття, пов’язані з діяльністю внутрішніх органів людини. До них належать відчуття: голоду, спраги, ситості, нудоти, змін у діяльності серця, легенів та ін. До органічних відчуттів відносять, насамперед, почуття голоду, прагнення, насичення, а також комплекси больових і статевих відчуттів. Почуття голоду з’являється при збудженні харчового центра мозку, розташованого в гіпоталамусі. Електростимуляція цього центра (за допомогою імплантованих туди електродів) спричиняє у тварин прагнення до безперервної їжі, а руйнування – до відмови від неї, тобто до загибелі від виснаження. Існує також особливий центр насичення, стимуляція якого, навпаки, приводить до голоду і до безперервного прагнення поглинати їжу (до булемії).
Система тактильної чутливості (відчуття тиску, дотику, фактурності і вібрацій) охоплює все людське тіло. Найбільше скупчення тактильних кліток спостерігається на долоні, на кінчиках пальців і на губах. Тактильні відчуття — це відчуття доторку і тиску. У взаємодії людини з довкіллям вони відіграють велику роль, оскільки сигналізують про присутність того чи іншого подразника, який контактує з поверхнею тіла. Дотикові відчуття виникають унаслідок дії механічних подразників на поверхню шкіри. Тактильні відчуття рук разом з м’язово-суглобовою чутливістю утворюють дотик, завдяки якому руки можуть відображати форму і просторове положення предметів. Тактильні відчуття разом з температурними – це один з видів шкіряної чутливості, що дає інформацію про поверхні тіл, з якими безпосередньо контактує людина (гладке, липке, рідке тощо), а також інформацію про температурні параметри цих тіл і всього навколишнього середовища. Загальні властивості відчуттів. Кожен тип відчуттів дає свою специфічну інформацію, його втрата тільки частково може бути компенсована розвитком інших форм чутливості. Але в той же час є і загальні закономірності, характерні для всіх видів відчуттів. До них відносяться пороги відчуттів, їх адаптація і взаємодія, контраст і синтезія. Психологічна залежність між інтенсивністю відчуття і силою подразника, що викликає його, визначається поняттям “поріг відчуттів”. Абсолютно низький поріг відчуттів – мінімальна величина подразника, що спричиняє ледве помітне відчуття. Найбільша сила подразника, при якій ще виникає відчуття даного вигляду, називається верхнім абсолютним порогом. Найменша зміна в силі і характері діючого подразника, що помічається людиною, називається диференціальним порогом, завдяки якому ми і можемо постійно вловлювати невеликі зміни параметрів зовнішнього і внутрішнього середовища: міра освітленості, збільшення або зменшення сили звуку, вібрації тощо. Пороги всіх відчуттів індивідуальні для кожної людини, їх характеристики визначені генетично, відносно стабільні, хоч і відчувають великі вікові коливання. Органи відчуттів здатні міняти свої характеристики, пристосовуючись до умов, що змінилися. Ця здатність і називається адаптацією відчуттів. Наприклад, при переході від світла до темряви і навпакичутливість ока до різних подразників міняється в десятки разів. Повна зорова адаптація може тривати до 40 хвилин, при цьому може зникати або знову з’являтися відчуття кольору: при адаптації до темряви колірний зір зникає, все сприймається в чорно-білій гаммі; при адаптації до світла людина спочатку починає сприймати яскраво-блакитні кольори, а потім оранжево-червоні. Чутливість міняється при цьому на декілька порядків. Перебування в абсолютній темряві підвищує чутливість до світла за 40 хвилин в 20 тисяч разів. Швидкість і повнота адаптації різних сенсорних систем неоднакові: висока адаптованість відмічається при нюху, в тактильних відчуттях (людина швидко перестає помічати тиск одягу на тіло) і значно повільніше відбувається зорова і слухова адаптація. Найменшою мірою адаптації відрізняються больові відчуття: біль – це сигнал про небезпечні порушення в роботі організму, і зрозуміло, що швидка адаптація больових відчуттів могла б загрожувати йому загибеллю. Аналізаторні системи досить активно взаємодіють завдяки зв’язкам між відповідними центрами кори головного мозку. Загальна закономірність цієї взаємодії полягає в тому, що стійке ослаблення одних подразників підвищує чутливість інших сенсорних систем, і, навпаки, сильні сторонні подразники знижують чутливість паралельно працюючих аналізаторів. Підвищення чутливості внаслідок взаємодії відчуттів або появи інших подразників називається сенсибілізацією.
Іноді під дією одного подразника можуть виникати відчуття, характерні для іншого. Дане явище називається синестезією. Наприклад, у деяких людей музика викликає колірні відчуття, а деякі колірні поєднання в свою чергу впливають на температурну чутливість.
Як ми відчуваємо? Для того, щоб ми усвідомили будь-який чинник або елемент дійсності, треба, щоб енергія, яка виходить від нього (теплова, хімічна, механічна, електрична або електромагнітна), передусім була достатньою, щоб стати стимулом, тобто збудити який-небудь з наших рецепторів. Тільки тоді, коли у нервових закінченнях одного з наших органів чуттів виникнуть електричні імпульси, зможе початися процес відчуття. Первинний аналіз стимулу і кодування сигналу здійснюють рецепторні клітини, а потім уже закодований сигнал передається сенсорними нервами до центрів у спинному і головному мозку. Якщо сигнал зумовлений стимулом, який загрожує організму або ж адресований вегетативній нервовій системі, то звичайно відбувається рефлекторна реакція і рука відсмикується при опіку, зіниця вужчає при яскравому світлі тощо. В інших випадках сигнал продовжує свій шлях спинним мозком в корі головного, проходячи через своєрідний “фільтр” ретикулярної формації, яка підтримує кору в стані “не сну” і вирішує, чи досить важливий сигнал, щоб його розшифровкою зайнялася кора.
Якщо сигнал буде визнаний важливим, станеться зміна активності багатьох тисяч нейронів, які і повинні будуть структурувати й організувати сенсорний сигнал, щоб додати йому значення, тобто почнеться процес сприйняття.
Увага кори мозку до стимулу спричиняє, звичайно, серію рухів очей, голови або тулуба. Це дозволяє глибше і детальніше переробляти інформацію і у разі необхідності підключати інші органи чуттів. По мірі надходження нових даних вони будуть зіставлятися з тим (подібним), що вже зберігалося в пам’яті. Якщо сигнал виявиться схожим на щось вже відоме індивіду, сприйняття приведе до пізнавання (ідентифікації) з образами, які існують.
Зрештою станеться усвідомлення якогось нового аспекту реальності і фіксації його в пам’яті. Саме так і створюється та картина реальності, в межах якої функціонує психіка людини.
1.3 Що таке сприйняття. Суть і основні якості сприйняття
Прийом і переробка людиною інформації, що надійшла через органи відчуттів, завершується появою образів, предметів або явищ. Процес формування цих образів називається сприйняттям (іноді вживаються також терміни “перцепція”, “перцептивний процес”). Сприйняття, сприймання (перцепція, від лат. perceptio) — пізнавальний психічний процес, який полягає у відображенні людиною предметів і явищ, у сукупності всіх їх якостей при безпосередній дії на органи чуття[1]. Сприймання стосується скоріше когнітивних процесів, сприйняття є їх результатом. Саме тому потрібні два різних терміни. Також варто відрізняти від сприймання відчуття як низькорівневий когнітивний процес, що передує формуванню сприймання як високорівневого когнітивного процесу
Сучасні погляди на процес сприйняття мають своїми джерелами дві протилежні теорії. Одна з них відома як теорія гештальта (образи). Прихильники цієї концепції вважають, що нервова система тварин і людини сприймає не окремі зовнішні стимули, а їх комплекси: наприклад, форма, колір і рухи предмета сприймаються як єдине ціле,
а не окремо. Протилежно цій теорії біхевіористи доводили, що реально існують тільки елементарні (одномодальні) сенсорні функції, і приписували здатність до синтезу тільки головному мозку. Сучасна наука намагається примирити ці дві крайні теорії. Передбачається, що сприйняття спочатку носить досить комплексний характер, але “цілісність образу” все ж є продуктом синтезуючої діяльності кори мозку. У принципі можна говорити про поступове зближення цих підходів. До основних якостей сприйняття відносять наступні:
1) Сприйняття залежить від минулого досвіду, від змісту психічної діяльності людини. Ця особливість називається апперцепцією. Коли мозок отримує неповні, неоднозначні або суперечливі дані, він звичайно інтерпретує їх відповідно до системи образів, що вже склалася, знань, змісту і завдань діяльності, що виконується, індивідуально-психологічних відмінностей (за потребами, схильностями, мотивами, емоційними станами). Киценята , що зросли у клітці, де були тільки вертикальні лінії, пізніше виявилися не здібними пізнавати горизонтальні. Так само і люди, що мешкають у круглих житлах (алеути), насилу орієнтуються в наших будинках з великою кількістю вертикальних і горизонтальних прямих ліній. Чинник апперцепції пояснює значні відмінності при сприйнятті одних і тих же явищ різними людьми або однією і тією ж людиною в різних умовах і в різний час. 2) Світ, у якому ми існуємо, сприймається нами не тільки як організований, структурований, але і як відносно стійкий і постійний. За образами предметів, що склалися, сприйняття зберігає їх розміри і колір незалежно від того, з якої відстані ми на них дивимося і під яким кутом бачимо. (Біла сорочка залишається для нас білою і в яскравому світлі, і в тіні. Але якби ми бачили тільки невеликий її шматок через отвір, вона здавалася б нам в тіні швидше сірою). Ця особливість сприйняття називається константністю. 3) Людина сприймає світ не у вигляді набору непов’язаних один з одним відчуттів або станів своїх органів, а у формі окремих предметів, незалежно від нього існуючих, що протистоять йому, тобто сприйняття носить предметний характер. 4) Сприйняття ніби “добудовує” образи предметів, що сприймаються ним, доповнюючи дані відчуттів необхідними елементами. У цьому полягає цілісність сприйняття. 5) Сприйняття не зводиться тільки до утворення нових образів, людина здатна усвідомлювати процеси “свого” сприйняття, що дозволяє говорити про осмислено-узагальнений характер сприйняття, його категоріальність. Сприйняття руху і простору Відповідно до того, який аналізатор домінує, розрізнюють зорові, слухові, дотикові, кінестетичні, нюхові і смакові сприйняття. З точки зору орієнтації людини в оточуючому світі особливе значення мають рухові (кінестетичні) відчуття: зорове сприйняття пов’язане з переміщенням очей; у смаковому сприйнятті велике значення мають рухи язика тощо. Рух оточуючих нас предметів ми здатні сприймати завдяки тому, що переміщення відбувається звичайно на будь-якому фоні, це дозволяє сітчатці ока послідовно відтворювати виникаючі зміни в положенні тіл, які рухаються відносно до тих елементів, перед якими або поза якими і переміщується предмет. Цікаво, що в темряві нерухома світлова точка здається рухомою (автокінетичний ефект). Сприйняття видимого руху визначається даними про просторове положення об’єктів, тобто пов’язане із зоровим сприйняттям міри віддаленості предмета й оцінкою напрямку, в якому розташований той або інший предмет. Сприйняття простору засновується на сприйнятті величини і форми предметів за допомогою синтезу зорових, м’язових і дотикових відчуттів, а також на сприйнятті об’єму і віддаленості предметів, що забезпечується бінокулярним зором.
Сприймання часу - це відображення об'єктивної тривалості, швидкості та послідовності явищ дійсності. Завдяки сприйманню часу відображаються зміни, що відбуваються в навколишньому світі. Складність пояснення того, як ми сприймаємо течію часу, полягає в тому, що сприйняття часу не має очевидного фізичного стимулу. Звичайно, фізичний час, тобто тривалість об’єктивних процесів, легко може бути виміряний, але тривалість сама по собі не є стимулом у звичайному значенні слова, тобто немає об’єкта, енергія якого впливала б на деякий рецептор часу (як це роблять світлові або звукові хвилі).
Поки не вдалося виявити механізм, який прямо або непрямо перетворює фізичні інтервали часу у відповідні сенсорні сигнали. Найпопулярнішими кандидатами на роль цього механізму залишаються пов’язані з часом фізіологічні процеси. Такими “біологічними годинниками” називають серцевий ритм і метаболізм (тобто обмінні процеси) тіла. Досить точно встановлено, що сприйняття часу змінюють деякі медикаменти, що впливають, передусім, на ритміку нашогоорганізму. Хінін і алкоголь примушують час текти повільніше. Кофеїн, мабуть, прискорює його, подібно лихоманці. З іншого боку, марихуана і гашиш мають хоч і сильний, але непостійний вплив на сприйняття часу, вони можуть приводити як до прискорення, так і сповільнення суб’єктивного часу. Всі впливи, що прискорюють процеси в організмі, прискорюють для нас і течію часу, а фізіологічні депресанти сповільнюють його. Існує тенденція переоцінювати відрізки часу менше за одну секунду і недооцінювати інтервали більше за одну секунду. Якщо відмітити початок і кінець відрізку часу двома натисканнями, а між ними залишити паузу (наповнений інтервал), то він буде сприйматися як більш короткий у порівнянні з рівним йому відрізком, заповнений серією натискань. Цікаво, що більш коротким за часом здається вимовлення усвідомленої пропозиції, ніж набору безглуздих складів, що вимовляються стільки ж часу. Тимчасово заповнений інтенсивною діяльністю інтервал здається більш протяжним; систематично переоцінюються (у тривалості) інтервали, не заповнені значними для людини подіями. Ми усвідомлюємо тривалість (так само як і простір) лише тоді, коли існує тимчасовий інтервал між моментом пробудження потреби і моментом її задоволення, тобто коли час ми сприймаємо як перешкоду (чекаємо чогось або когось). В іншому випадку ми не звертаємо увагу на переживання нами часу. Звідси слідує основний закон сприйняття часу, сформульований Вундтом: “Кожного разу, коли ми звертаємо свою увагу на течію часу, він здається довшим”. Ніколи хвилина не здасться нам такою довгою, як тоді, коли ми стежимо за стрілкою годинника, що проходить 60 поділок. Орієнтування у часі Існують великі індивідуальні відмінності у здатності оцінювати час.
Експерименти показали, що один і той же час може пройти для десятирічної дитини в п’ять разів швидше, ніж для шістдесятирічної людини. В одного і того ж випробуваного сприйняття часу надзвичайно варіює в залежності від душевного і фізичного стану. При пригніченості або фрустрації час тече повільно. Час, насичений у минулому переживаннями, діяльністю, згадується як більш тривалий, а тривалий період життя, наповнений малоцікавими подіями, згадується як такий, що швидко пройшов. Протяжність часу менше 5 хвилин при згадуванні звичайно здається більше своєї величини, а більш довгі проміжки згадуються як зменшені. Наша здатність судити про тривалість часу дозволяє утворити тимчасове вимірювання – вісь часу, на якій ми більш або менш точно розміщуємо події. Теперішній момент (зараз) відмічає особливу точку на цій осі, події минулого розміщуються до, а події очікуваного майбутнього – після цієї точки. Це загальне сприйняття відносин теперішнього часу і майбутнього носить назву “тимчасової перспективи”. Основні механізми сприйняття простору і часу мають природжений характер. У процесі життєдіяльності в певних умовах вони ніби надбудовуються над параметрами цих умов, але загальні структурні елементи такої надбудови легко розпадаються в якісно нових умовах. Приголомшуючі дані дали експерименти з повною сенсорною ізоляцією. Людей занурювали в посудину з водою при температурі комфорту, причому вони нічого не бачили і не чули, а покриття на їх руках перешкоджало отриманню дотикових відчуттів. Випробувані незабаром виявляли, що структура їх поля сприйняття починала змінюватися, все більш частими ставали галюцинації і самонавіюванні сприйняття часу. Коли період ізоляції закінчувався, звичайно виявлялася втрата здатності орієнтуватися в навколишньому світі. Ці люди виявлялися нездатними розрізнювати форми об’єктів (кулю і піраміду), а іноді навіть сприймали ці форми у зміненому вигляді (називали трапецію квадратом). Вони бачили зміну кольору там, де вона не відбувалася тощо. Порушення сприйняття
При різкій фізичній або емоційній перевтомі іноді відбувається підвищення сприйнятливості до звичайних зовнішніх подразників. Денне світло раптом засліплює, забарвлення навколишніх предметів робиться незвичайно яскравим. Звуки оглушують, ляскання дверей звучить як постріл, дзвін посуду стає нестерпним. Запахи сприймаються гостро, спричиняючи сильне роздратування. Тканини, що торкаються до тіла здаються жорсткими і грубими. Ці зміни сприйняття називаються гіперстезією. Протилежний їй стан – гіпостезія виражається у
пониженні сприйнятливості до зовнішніх стимулів і пов’язана з розумовою перевтомою. Навколишнє стає неяскравим, невизначеним, втрачає чуттєву конкретність. Предмети немов позбавляються фарб, все виглядає блідим і безформним. Звуки долинають глухо, голоси навколишніх втрачають інтонації. Все здається малорухомим, застиглим. Галюцинаціями звичайно називають сприйняття, що виникли без наявності реального об’єкта (бачення, привиди, уявні звуки, голоси, запахи тощо).
Галюцинації є, як правило, наслідком того, що сприйняття виявляється насиченим не зовнішніми дійсними враженнями, а внутрішніми образами. Людиною, що знаходиться у владі галюцинацій, вони переживаються як такі, що істинно сприймаються, тобто люди під час галюцинування дійсно бачать, чують, нюхають, а не уявляють або представляють. Для того, хто галюцинує, суб’єктивні почуттєві відчуття є такими ж дійсними, як і ті, що виходять з об’єктивного світу. Найбільший інтерес викликають звичайно зорові галюцинації, характерні незвичайним різноманіттям: видіння можуть бути безформними (полум’я, дим, туман) або, навпаки, здаватися більш чіткими, ніж образи реальних предметів. Величина видінь також характеризується великою амплітудою: бувають як зменшені, так і збільшені, гігантські. Зорові галюцинації можуть бути і безбарвними, але набагато частіше у них природне або надто інтенсивне забарвлення, звичайно яскравочервоне, або синє. Видіння можуть бути рухомими або нерухомими, незмінного змісту (стабільні галюцинації) і такі, що постійно міняються у вигляді різноманітних подій, що розігруються як на сцені або в кіно (сценоподібні галюцинації). Виникають одиночні образи (одиночні галюцинації), частини предметів, тіла (одне око, половина особи, вухо), натовпи людей, зграї звірів, комахи, фантастичні істоти. Зміст зорових галюцинацій впливає дуже сильно емоційним чином: може лякати, викликати жах або, навпаки, інтерес, захоплення, навіть схиляння. Від галюцинацій потрібно відрізняти ілюзії, тобто помилкові сприйняття реальних речей або явищ. Обов’язкова наявність справжнього об’єкта, який і сприймається помилково, головна особливість ілюзій, що звичайно розділяються на афективні, вербальні . Афективні (афект – короткочасне, сильне емоційне збудження) ілюзії частіше за все зумовлені страхом або тривожним пригніченим настроєм. У цьому стані навіть висячий на вішалці одяг може показатися грабіжником, а випадковий перехожий – насильником і вбивцею. Вербальні ілюзії полягають у помилковому сприйнятті змісту реально виникаючих розмов навколишніх; людині здається, що ці розмови містять натяки на якісь його недобрі вчинки, знущання, приховані загрози на його адресу. Дуже цікаві і показові перейдолічні ілюзії, що звичайно викликаються зниженням тонусу психічної діяльності, загальною пасивністю. Звичайні візерунки на шпалерах, тріщини на стінах або на стелі, різні світлотіні сприймаються як яскраві картини, казкові герої, фантастичні чудовиська, незвичайні рослини, барвисті панорами.
Висновок до РОЗДІЛУ
І Отже людське пізнання поділяється на два рівні - чуттєве і раціональне. До першого рівня відноситься пізнання за допомогою органів чуття. У результаті чуттєвого пізнання в людини складається образ, картина навколишнього світу - світ у його безпосередній даності і різноманітті. У психології почуттєве пізнання суб'єкта представлене, у першу чергу, у процесах сприйняття і його приватній формі – відчуттях. Отже, сприймання є результатом активних дій людини, особливим видом розумової діяльності. Істотним компонентом сприймання є моторні процеси як рухові дії у відповідь на подразнення. Рухові відчуття представлені у всіх видах сприймання (зорових, слухових, кінестетичних, смакових, нюхових тощо). У процесі праці має місце планомірне, цілеспрямоване, організоване і усвідомлене сприйняття предметів і явищ. Таке сприйняття називається спостереженням і виступає як самостійна діяльність. Ефективність спостереження визначається чіткою постановкою завдання і залежить від попередньої підготовки та досвіду працівника щодо сприйняття потрібної інформації. На основі відчуття і сприймання виникає більш складна форма чуттєвого відображення — уявлення. Уявлення — це процес відображення в корі головного мозку тих предметів і явищ, які в даний момент не діють на органи чуттів.
Сприйманням називається відображення в свідомості людини предметів і явищ дійсності при їх безпосередньому впливі на органи чуття. Відчуття — найпростіший психічний процес, суттю якого є відображення в корі головного мозку окремих властивостей предметів і явищ, що безпосередньо діють на органи чуттів. В основі його лежить складний рефлекторний акт. Завдяки поєднанню сенсорних і моторних компонентів аналізаторний апарат відтворює об’єктивні властивості подразників, які діють на рецептор.
РОЗДІЛ ІІ. Закономірності та властивості відчуттів і сприйняття у житті людини
2.1 Закономірності відчуттів і сприйняття
До закономірностей відчуттів належать: пороги відчуттів; адаптація; сенсибілізація; взаємодія відчуттів: компенсація;
синестезія. Перша з означених закономірностей є психофізичною, тобто стосується відносин між психікою і фізичним світом; інші є психофізіологічними, тобто стосуються взаємодії психіки, і нервової системи людини. Поріг відчуття — мінімальна сила подразника, яка викликає в даних умовах ледве помітне відчуття. Чим нижчий поріг, тим більша чутливість, і навпаки. Є підпорогові подразники — вони діють, але відчуття не виникає. Мінімальна величина подразника, що викликає відчуття, визначає нижчий абсолютний поріг відчуття. Якщо збільшувати силу діючого подразника, сила відчуття збільшується і досягає верхнього порога, після якого відчуття якісно змінюється: воно стає неприємним, а потім перетворюється на больове. Нижчий і вищий абсолютні пороги визначають діапазон абсолютної чутливості аналізаторів. Розрізнювальна чутливість вимірюється порогом розрізнення, або диференційним порогом. Це мінімальна різниця в силі двох подразників, яка викликає посилення або послаблення відчуття по відношенню до його початкової інтенсивності. Пороги розрізнення для кожного аналізатора є відносно постійними в досить широких межах зміни величини подразника. Закон Вебера-Фехнера показує зв'язок між силою подразника і інтенсивністю відчуття. Дослідження порогу відчуття має не тільки теоретичне, а й практичне значення для інженерної, військової психології та інших наук. Визначення порогу відчуття при порушеннях у роботі аналізаторів допомагає діагностувати порушення і визначати шляхи й засоби корекції відхилень від норми. Пороги відчуття поділяються на абсолютні та відносні (диференціальні, різнісні); абсолютні пороги бувають верхніми і нижніми. Всі види відчуттів виникають при впливі відповідних подразників. Однак щоб викликати відчуття, необхідно, щоб інтенсивність подразника була достатньою. Перехід від невідчутних стимулів до відчутних відбувається не поступово, а стрибками. Мінімальна чинність подразника, що викликає ледве помітне відчуття, називається нижнім абсолютним порогом відчуттів. Подальше збільшення чинності подразників, що діють на рецептори, викликає або зникнення відчуття, або болюче відчуття (наприклад, гучний звук, яскравість, що засліплює очі). Верхнім абсолютним порогом називається максимальна чинність подразника, при якій ще зберігається адекватне діючому подразнику відчуття. За величину абсолютного порогу приймається значення стимулу, приблизно відповідне 50% випадків виникнення і відсутності відчуттів. Нижній поріг дає кількісний вираз для відчуттів, що висловлюється зворотною залежністю: чим менше величина порогу, тим вище чуттєвість даного аналізатору. Величина абсолютних порогів змінюється в залежності від різноманітних умов: характеру діяльності і віку людини, функціонального стану аналізатору, чинності і тривалості подразнення тощо. Окрім величини абсолютних порогів, відчуття характеризуються також відносним (диференційним або різнісним) порогом. Це величина, на яку повинен бути змінений висхідний стимул, який вже викликає відчуття, щоб людина помітила, що він дійсно змінився. Для подразників середньої інтенсивності ця величина є постійною. Так, у відчутті тиску величина додатку, необхідного для одержання ледве помітної різниці, повинна завжди дорівнювати приблизно 1/30 вихідної ваги, для дії звуку 1/10, для дії світла Різноманітні види відчуттів характеризуються не тільки особливостями, але і загальними для них характеристиками.
До них відносяться: модальність (якісна характеристика); інтенсивність, або сила (кількісна характеристика); тривалість (часова характеристика);
локалізація (просторова характеристика). Модальність — це функціонально-семантична категорія, яка виражає відношення змісту висловлювання до дійсності і мовця до змісту висловлювання. Модальність є істотною ознакою речення. Вона може бути виражена інтонацією, морфологічними, лексико-граматичними та іншими засобами. Модальність як якісна характеристика відчуття, є головною у визначенні специфіки відчуттів. Вона залежить від особливостей і призначення рецептора та від специфічних особливостей подразника. Інтенсивність — кількісна характеристика відчуття. Визначається силою подразника, що діє, і функціональним станом рецептора, який залежить від стану організму, значущості подразника і просторово-часових умов сприймання. Вона виявляється у яскравості й виразності властивостей предметів і явищ, які відображає людина. Інтенсивність відчуття є його кількісною характеристикою і визначається силою діючого подразника і функціональним станом рецептора. Тривалість відчуттів є їхньою часовою характеристикою, вона залежить від тривалості дії подразника та від інерції відчуття (відчуття виникає пізніше зустрічі рецептора з подразником і тримається довше). У локалізації подразника в просторі велику роль відіграє взаємодія відчуттів. Просторовий аналіз, що здійснюється дистантними рецепторами (зоровий, слуховий, нюховий), дозволяє судити про розташування подразника в просторі як такому. Контактні відчуття (тактильні, болючі, смакові) співвідносяться з тієї частиною тіла, на яку впливає подразник. Часова і просторова характеристики виступають передумовою для формування спроможності оцінки просторово-часових характеристик предметів і явищ у сприйманні. Цілісність сприймання виявляється у незалежності цілісного образу від якості елементів. Будь-який образ цілісний. Під цим розуміється внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі.
При аналізі цілісності сприймання можна виділити два взаїмопов'язаних аспекти: 1) об'єднання різних елементів в ціле;
2) незалежність освіченої цілісності (в певних межах) від якості елементів. Значення структури цілого для сприймання складових його частин проявляється дуже яскраво і наочно в деяких оптико-геометричних ілюзіях.
Ще однією важливою характеристикою образу сприймання є його узагальненість. Вона означає віднесеність кожного образу до деякого класу об'єктів, які мають назву. В цьому відображається вплив не тільки мови, але й досвіду даної людини. З розширенням досвіду сприймання, образ, зберігаючи свою індивідуальність і віднесеність до конкретного предмету, відноситься до найбільшої сукупності предметів певної категорії, тобто класифікується. Саме класифікація забезпечує надійність правильного розпізнавання об'єкту незалежно від його індивідуальних особливостей і викривлення, які не виводять об'єкт за
Антиботан аватар за замовчуванням

01.01.1970 03:01

Коментарі

Ви не можете залишити коментар. Для цього, будь ласка, увійдіть або зареєструйтесь.

Оголошення від адміністратора

Антиботан аватар за замовчуванням

пропонує роботу

Admin

26.02.2019 12:38

Привіт усім учасникам нашого порталу! Хороші новини - з‘явилась можливість кожному заробити на своїх знаннях та вміннях. Тепер Ви можете продавати свої роботи на сайті заробляючи кошти, рейтинг і довіру користувачів. Потрібно завантажити роботу, вказати ціну і додати один інформативний скріншот з деякими частинами виконаних завдань. Навіть одна якісна і всім необхідна робота може продатися сотні разів. «Головою заробляти» продуктивніше ніж руками! :-)

Завантаження файлу

Якщо Ви маєте на своєму комп'ютері файли, пов'язані з навчанням( розрахункові, лабораторні, практичні, контрольні роботи та інше...), і Вам не шкода ними поділитись - то скористайтесь формою для завантаження файлу, попередньо заархівувавши все в архів .rar або .zip розміром до 100мб, і до нього невдовзі отримають доступ студенти всієї України! Ви отримаєте грошову винагороду в кінці місяця, якщо станете одним з трьох переможців!
Стань активним учасником руху antibotan!
Поділись актуальною інформацією,
і отримай привілеї у користуванні архівом! Детальніше

Новини