100 відсотків — саме таку максимальну оцінку за кількома ключовими критеріями отримала система вищої освіти Англії в порівняльному дослідженні Європейської асоціації університетів (EUA). Оцінювання 2023–2024 років за чотирма основними напрямами автономії показало для Англії вражаючі показники: 100%, 89%, 96% та 89%. Для порівняння, Шотландія здобула 100%, 80%, 96% та 89%, де дещо нижчий фінансовий показник пояснюється вимогами до погодження запозичень та формульним фінансуванням. Попри ці високі цифри, поняття університетської автономії є набагато складнішим за просту незалежність у прийнятті рішень.
Автономія означає право та можливість організації діяти незалежно — ухвалювати власні рішення щодо того, як діяти та як визначати свої пріоритети. На відміну від шкіл чи коледжів, університети мають значно вищий рівень самоуправління. Вони самостійно розпоряджаються бюджетами, наймають викладачів, обирають студентів, а також визначають зміст і методи навчання. Проте навіть найавтономніші заклади обмежені законами, політичними нормами та суспільними домовленостями.
Церковне коріння та судова влада Оксфорда й Кембриджа
Унікальний статус британських вишів формувався історією, тісно пов’язаною з церквою. Найстаріші університети виникли як заклади для підготовки духовенства, тому спиралися на канонічне церковне право, а не на світське. Протягом тривалого часу церква функціонувала як паралельна правова система зі власними судами, статутами та правом карати чи помилувати своїх служителів і членів.
Через це Оксфорд і Кембридж сформували власні судові та поліцейські функції для розслідування правопорушень, скоєних студентами. Студенти як майбутні священнослужителі мали право на суд у церковному суді навіть у разі скоєння важких злочинів. Констеблі Кембриджського університету суто технічно й досі зберігають повноваження здійснювати арешти в радіусі чотирьох миль від закладу.
Угода з короною: від захисту від конкуренції до нагляду
Існування дворівневої правової системи, де містяни підпорядковувалися одному закону, а студенти — іншому, створювало численні конфлікти. Щоб урегулювати це, король Генріх III надав вишам особливі привілеї в обмін на початок державного регулювання. Оксфорд і Кембридж отримали антиконкурентні переваги: король фактично ліквідував середньовічні університети в Нортгемптоні та Стемфорді, оскільки провідні заклади не бажали мати суперників.
Таким чином, університети обміняли частину автономії на владу, фінансування та вплив. Цей компроміс перетворив автономію на інструмент торгівлі з короною та майбутніми урядами. Лише у 1850 році прем’єр-міністр Джон Рассел після петиції про те, що виші не сприяють розвитку науки, призначив Королівську комісію для реформування вищої школи.
Результатом тривалих суперечок став Закон про Оксфорд і Кембридж 1923 року. Він підтвердив право університетів ухвалювати власні рішення, але зобов’язав погоджувати зміни до статутів із Таємною радою. Це збіглося у часі з першими значними виділеннями державних коштів на університетську освіту.
Від принципу Галдейна до контролю за якістю навчання
Протягом XX століття виші виборювали збереження самостійності. У дослідницькій сфері утвердився принцип Галдейна, за яким напрями наукових розробок мають визначати самі науковці через дослідницькі ради, а не уряд. У навчальному процесі академічна спільнота тривалий час гарантувала якість викладання через систему зовнішніх екзаменаторів.
Зміни відбулися під час «воєн за якість» у 1990-х роках, коли держава отримала прямий нагляд за освітнім процесом через Агентство із забезпечення якості (QAA), а пізніше — через Офіс для студентів (OfS). Крім того, у 1980-х роках науковці втратили право на довічний академічний статус (tenure), а прийом студентів, хоч і залишається академічним рішенням вишу, опинився під впливом державних програм кредитування навчання.
Що далі
Сьогодні правові рамки Англії продовжують закріплювати автономію закладів вищої освіти. Відповідно до Закону про вищу освіту та дослідження 2017 року (HERA), Офіс для студентів (OfS) зобов’язаний захищати інституційну автономію вишів. Це включає право закладів самостійно вести операційне управління, визначати зміст курсів, призначати й звільняти викладачів та зараховувати студентів.
Водночас принцип Галдейна постає перед новими викликами через ініціативи Лейбористської партії щодо прив’язки пріоритетів фінансування UKRI до державних цілей. Попри високі показники в міжнародних рейтингах автономності, баланс між державним регулюванням і самостійністю університетів залишається предметом постійних дискусій.
Дата публікації джерела: 04.10.2026 00:05.
Джерело: wonkhe.com
