Концепція «громадянського університету» (civic university) стала одним із ключових орієнтирів для вищої освіти Великої Британії, адже від закладів очікують прямого внеску в економіку, культуру та соціальний розвиток своїх регіонів. Попри позитивний орієнтир, ця модель має суттєву географічну проблему: вона базується на хибній передумові, ніби кожен виш має лише одну локацію, один центр прийняття рішень і єдину спільноту навколо. Дослідники Девід Клелланд та Ліліана Фонсека зауважують, що реальна структура багатьох університетів охоплює цілу мережу супутникових кампусів, які часто опиняються на периферії загальної стратегії.
Подвійна периферійність регіональних філій
Багато вишів розгортають навчальні та дослідницькі осередки в кількох містах чи регіонах. Деякі з них є невеликими майданчиками, розташованими далеко від головної бази, як-от кампус Гласговського університету в Дамфрісі. Інші, подібні до Камбрійського університету, мають розгалужену регіональну структуру. Попри важливу місію, такі локації рідко опиняються у центрі дискусій про громадянську цінність вищої освіти.
Автори матеріалу звертають увагу на явище «подвійної периферійності», у якому опиняються регіональні осередки. З одного боку, геолокація віддаляє їх від головних економічних і політичних центрів країни. З іншого — вони перебувають на периферії всередині власних університетів, адже керівництво, стратегічна увага та фінансові ресурси сконцентровані в центральному кампусі. Це створює суттєві труднощі для реалізації місцевих соціальних ініціатив.
Роль осередків у «забутих» регіонах
Поза межами великих мегаполісів супутникові кампуси часто залишаються єдиним осередком вищої освіти у сільських, прибережних чи постіндустріальних зонах. Вони виконують роль важливих містоутворювальних інституцій (anchor institutions), підтримка яких виходить далеко за межі суто навчального процесу. Такі кампуси створюють робочі місця, підтримують розвиток навичок, надають експертизу місцевому бізнесу та публічним службам і згуртовують громаду навколо спільних проєктів.
Водночас побудова партнерства у віддалених регіонах має свою специфіку: місцева економіка переважно складається з малого бізнесу, а громадські організації мають обмежені ресурси. У таких умовах розбудова зв’язків вимагає від університету часу та інвестицій. Однак самі філії зазвичай мають невеликий штат, обмежене портфоліо освітніх програм і мінімальний вплив на власний бюджет. Вдалим прикладом подолання цих бар’єрів є Угода про громадянський университет Ексетерського університету в Корнуоллі, яка враховує специфіку та потреби конкретного регіону.
Системна вразливість та загроза закриття
Сьогодні значна частина громадянської активності на супутникових кампусах тримається на особистій мотивації окремих викладачів та працівників, які мають зв’язок із регіоном. За відсутності системної підтримки з боку центрального керівництва така діяльність залишається фрагментованою, вразливою та малопомітною на національному рівні.
На тлі фінансової кризи, яку переживає сектор вищої освіти Великої Британії, ініціативи з розвитку громад ризикують потрапити до категорії «бажаних, але неесенційних» витрат. При цьому віддалені кампуси стають першими кандидатами на оптимізацію або закриття. Втрата такого осередку є трагедією не лише для університету: вона завдає удару по місцевій економіці, розриває мережі співпраці та позбавляє регіон доступу до знань та інвестицій.
Що далі
Уряди та університети, які прагнуть подолати просторову нерівність і довести суспільну користь вищої освіти, мають змінити підхід до управління мережевими закладами. Супутникові кампуси не повинні залишатися другорядним елементом освітньої політики, адже саме вони є головним втіленням громадянської місії у віддалених регіонах.
Для збереження та розвитку цих осередків закладам вищої освіти необхідно інтегрувати регіональні філії в загальні інституційні стратегії, забезпечивши їм належні ресурси, бюджетну автономію та довгострокову підтримку.
Дата публікації джерела: 14.10.2026 00:24.
Джерело: wonkhe.com
