Чотири професори освітніх наук із державних дослідницьких університетів США випустили спільну монографію під назвою «Сконструйоване обурення: війна консервативного промислового комплексу проти освіти та як їй протистояти» (Manufactured Outrage). Авторки — Олена Айдарова, Т. Джеймсон Брюер, Емілі М. Ходж та Серена Дж. Саллум — спробували пояснити, чому на початку 2020-х років низка американських штатів обмежила викладання критичної расової теорії, згорнула програми інклюзивності, ухвала закони про «науку читання» та заборонила мобільні телефони в школах. Проте задеклароване викриття політичних впливів перетворилося на демонстрацію вад, які сьогодні викривляють академічні дослідження в галузі освіти.
Міфічний комплекс та об’єднання опонентів
У своїй праці дослідники стверджують про існування розгалуженого «консервативного промислового комплексу», який нібито веде висококоординовану кампанію з руйнування публічної школи. Авторки описують це явище як авторитарно-популістське, звинувачуючи його в просуванні привілеїв для білих християн-консерваторів, прагненні приватизації ресурсів та навіть у сприянні кліматичній катастрофі. На їхню думку, будь-які ініціативи — від шкільних ваучерів до заборони смартфонів на уроках чи впровадження доведених методик навчання читанню — є складовими єдиного правого задуму із знепрофесіоналізації вчителів та підриву демократії.
Головна проблема подібного підходу полягає у штучному об’єднанні абсолютно різних політичних та аналітичних центрів у єдину зловісну мережу. У книзі до складу «комплексу» зараховано як праворадикальні медіа, так і помірковані інституції, аналітичні центри та благодійні фонди:
- American Enterprise Institute, Cato Institute та Heritage Foundation;
- фонди Walton Family Foundation і Koch Foundation;
- видання Education Next, Daily Wire, The Federalist та Washington Examiner;
- громадські й батьківські організації 50CAN та National Parents Union.
Подібне змішування центристських, лібертаріанських та традиційно консервативних організацій ігнорує реальні та жорсткі дискусії всередині цих кіл щодо деталей освітньої політики, дизайну шкільного вибору чи балансу державного регулювання.
Суперечності між конспірологічними теоріями
Характерною рисою подібних праць є їхня внутрішня суперечливість щодо джерел «змови». Наприклад, у виданій роком раніше книзі Джоша Коуена «Приватизатори» (The Privateers) головним координатором правого руху називалася таємнича Рада з національної політики (CNP), яка згадувалася в покажчику аж 93 рази. Натомість у книзі «Сконструйоване обурення» ця сама організація фігурує лише двічі на перших сторінках, після чого повністю зникає з розповіді.
Такий розрив у свідченнях демонструє, що академічна конспірологія створює власні міфи на ходу, підганяючи факти під заздалегідь визначені ідеологічні схеми замість систематичного аналізу даних.
Втрачені можливості для справжнього наукового аналізу
Замість глибинного дослідження реальних процесів авторам не вдалося проаналізувати важливі трансформації в освітній політиці США за останні три десятиліття. Поза увагою залишилися питання про те, як стандарти Common Core, відмова від обов’язкових тестів при вступі та методики цілісного навчання мови сформували сучасний суспільний запит на зміни.
Також дослідники оминули увагою важливий асиметричний механізм впровадження змін: чому ліві освітні ініціативи роками поширювалися через неформальні практики та рішення місцевих шкільних рад, тоді як праві сили частіше звертаються до прямого законодавчого регулювання на рівні штатів.
Натомість тексти рясніють риторичними штампами про «соціальний фашизм» та закликами відмовитися від «поверхневої ввічливості, яка підтримує системи вищості білої раси». Замість наукового аналізу читачеві пропонують концепції радикальних колективів, які закликають відмовитися від західного модерну на користь переосмислення буття.
Подібні публікації показують, як академічний статус і публікації в університетських видавництвах інколи використовуються для надання наукового вигляду звичайним ідеологічним маніфестам. Коли дослідники замінюють ретельне вивчення фактів пошуком масштабних змов, освітня наука втрачає здатність пропонувати практичні рішення для реальних проблем школи.
Дата публікації джерела: 15.10.2026 09:00.
Джерело: educationnext.org
