Університети безпосередньо впливають на економіку та соціальне життя своїх міст: студенти орендують житло та витрачають кошти в місцевих закладах, випускники залишаються працювати або виїжджають, а наукові розробки формують регіональний ринок праці. Однак без системних державних стимулів і законодавчого закріплення така регіональна роль залишається лише випадковим побічним продуктом конкурентної системи вищої освіти. Про це йдеться в аналітичній доповіді Річарда Брабнера в межах проєкту The Post-18 Project та ініціативи Civic 2.0.
Заяви урядовців та жорстокі фінансові реалії
Дослідження ґрунтується на двох десятках інтерв’ю та зустрічах, проведених на початку 2026 року з ректорами, проректорами й аналітиками освітнього сектору Великої Британії. Хоча освітня спільнота досягла морального консенсусу щодо важливості суспільної місії вишів (так званого «громадянського університету»), на практиці цей напрям опинився під загрозою.
Після зміни уряду восени 2024 року міністерка освіти Бриджит Філліпсон визначила регіональну роль вишів серед п’яти головних пріоритетів. Проте керівники закладів зазначають, що риторика влади не втілилася в реальні фінансові чи законодавчі механізми. В умовах інфляції, скорочення бюджетного фінансування на одного студента та наслідків геополітичних потрясінь заклади вищої освіти змушені думати перш за все про фінансове виживання, відсуваючи роботу з громадами на другий план.
Парадокс регулювання: система, що заохочує конкуренцію замість співпраці
За висновками Річарда Брабнера, головна проблема полягає в тому, що наразі жоден державний орган не відповідає за розвиток взаємозв’язку між університетом та його регіоном. Офіс для студентів (OfS) регулює сектор задля стимулювання конкуренції відповідно до Закону про вищу освіту та дослідження 2017 року, а система оцінювання наукових досліджень (REF) використовує метрики, віддалені від реальних потреб місцевого ринку праці.
У результаті суспільна діяльність вишів тримається на ентузіазмі окремих керівників, які діють всупереч наявним стимулам. Коли заклади вимушені боротися за студентів та наукові гранти, будь-яка невизначена законодавчо діяльність стає першою кандидатурою на скорочення під час бюджетного дефіциту.
Дев’ять пропозицій для перебудови державної політики
Щоб трансформувати регіональний розвиток із добровільної ініціативи на системний пріоритет, Брабнер пропонує зафіксувати відповідальність на законодавчому рівні. Серед ключових рекомендацій проєкту:
- Закріпити за регулятором OfS законодавчий обов’язок враховувати регіональний контекст і розвиток територій.
- Зробити обов’язковими Угоди про громадянську роль університету (Civic University Agreements), які підписуватимуться спільно з місцевою та регіональною владою.
- Прив’язати фінансову підтримку, зокрема гранти стратегічних пріоритетів та фонди інновацій вищої освіти (HEIF), до виконання цих угод.
- Об’єднати сфери вищої освіти, професійних навичок та наукових досліджень у межах єдиного урядового департаменту.
На що звернути увагу
- Заяви без фінансування не працюють: Декларація про важливість суспільної та регіональної місії університетів залишається гаслом, якщо вона не підкріплена змінами в системі розподілу коштів та метриках оцінювання.
- Відсутність відповідального органу: Поки жодна інституція не відповідає за інтеграцію вишу в місцевий ринок праці та громаду, суспільні ініціативи витіснятимуться боротьбою за фінансову виживаність.
- Потреба в юридичному закріпленні: Для реальних змін необхідні обов’язкові двосторонні угоди між університетами й регіональною владою, а також оновлення законодавчих мандатів освітніх регуляторів.
Дата публікації джерела: 16.11.2026 00:39.
Джерело: post18.co.uk