Егейська або крито-мікенська культура Крито-мікенську культуру названо за двома основними центрами їх виникнення і розповсюдження: острову Крит і місто Мікени материкової Греції. Завдяки археологічним розкопкам кінця ХІХ ст. Г. Шлімана, А. Еванса, Дерпфельда на території Крита, Трої, Пелопонеса було знайдено пам'ятники забутої культури, що вразили мир своєю досконалістю. З того часу в антикознавстві з'явився новий напрям – мікенознавство, а інтерес до крито-мікенської культури пояснюється тим, що вона розглядається як колиска античності. На минулому занятті ми з вами згадували про те, що деякі сучасні дослідники, Неронова, Свенцицька, Васильєв, розглядають античність і виникнення полісу як своєрідну мутацію стародавнього суспільства, оскільки поліс, як модель античної цивілізації, абсолютно відрізнявся від давньосхідних моделей. Як вплинула крито-мікенська цивілізація на процес мутації? Яким був її подальший вплив, яка роль у формуванні античності? Чи можливо визначати цивілізацію Крита і Мікен як першу європейську цивілізацію? Відповіді на ці і безліч інших питань намагається дати мікенология. Парадигмальними роботами, тобто дослідження, що заклали новий напрям, є дослідження Артура Еванса «Палаци Міноса» і Нельсона «Мінойсько-мікенська релігія і її перетворення в грецьку релігію» (надруковані у 30-х рр. ХХ ст.). Ці дослідження поклали початок науці мікенології, яка існує більше півстоліття. Даний напрям антикознавства тепер розвивається вельми динамічно. Кожні 5 років збираються міжнародні колоквіуми. Назви окремих секцій, що засідають в рамках конференцій, указують на напрям досліджень: вивчення крито-мікенського письма і прочитання текстів (Чедвік, Сакконі, Касанський і Казанський, Грінбаум, Шарипкін, Мовчанов); проблеми внутрішнього розвитку суспільства презентовані в монографіях англійського дослідника Симпсона, чеха Бертонека, австрійця Шахермайера, російських дослідників Полякова, Годара, Андреєва; проблеми релігії вивчаються Хеггом, Чедвігом; історичні наслідки, проблема контінуітету (у роботі Ефентера). Джерельна база Доцільно виокремити 4 групи джерел: свідоцтва античних авторів, міфологія, пам'ятники піктографічної писемності, археологічні пам'ятники. 1. Свідоцтва античних авторів. Окремі відомості про Крит знаходимо у Гомера, який в «Одіссеї» повідомляє про «багатий» і «прекрасний» Крит, на якому багато міст, але «найбільшим з них» є Кносс, де довгий час правив «мудрий Мінос». 2. Міфологія. Таким чином, в грецькій традиції зберігся спогад про могутність Криту і панування на морі (талассократії) Міноса. У І-ій половині ІІ тис. до н.е. Кносс безперечно був багатим, могутнім, був центром мореплавання, на деяких островах знайдені сліди «мінойських» поселень. Проте, немає підтвердження легенди про морську імперію Міноса, про яку згадують Геродот і Фукідід. У працях античних авторів ми знаходимо перекази легенд і міфів, які передавалися з вуст в уста різними поколіннями. У Гомера в його «Іліаді», у Аполлодора (ІІ ст. до н.е.), у Плінія Старшого (І ст. н.е.) представлено опис міфу про чудового критського майстра Дедала – архітектора і винахідника, який, як пише Пліній Старший, «винайшов столярне мистецтво і разом з тим пилу, рубанок, схил, свердло, клей». У міфі, таким чином, знаходиться підтвердження високому розвитку ремісничого виробництва. У переказі Діодора Сицілійського міститься міф про Тесєя і Мінотавра, що мабуть відображає факт сплати дані Аттикою Криту і подальшого звільнення від його ярма. Проте, звертаючи увагу на величезну роль бика в релігії мінойського Крита не виключена можливість, що міф пояснює релігійну церемонію. Французький дослідник Поль Фор в 1964 р. довів, що лабіринт слід ототожнювати не з кносським палацом, як це прийнято, а з однією з численних на Криті печер недалеко від Кносса, де знайдено сліди культу ( датується серединою ІІ тис. до VІІ ст. до н. е.) Отже, міфи віддзеркалюють в певній мірі елементи історичної реальності. У сучасній літературі ці міфи об'єднано в цикл «Мінос і його оточення». 3. Велике значення для вивчення історії стародавнього Криту має багатий епіграфічний матеріал. Критські письмена дійшли у вигляді знаків, вигравованих або надряпаних на керамічних виробах, друці, а також написів на глиняних табличках, на яких розміщені інвентарні списки предметів, худоби, працівників, облік продовольчих пайків, фіксація поземельних відносин, посвячення богам. Завдяки вивченню цих написів учені встановили 4 системи письма: 1) піктографічне, 2) лінійне А, 3) лінійне Б; 4) загадкова система письма на диску з Феста, знайденого ще у 1908 р. Поки прочитано лише письмо Б, яке виявилося грецьким. Мова лінійного письма Б явно негрецька і не відповідає жодній з відомих мов. Ймовірно, це і є мова народу, що створив критську цивілізацію. Над дешифровкою його працюють багато учених світу. У загальних рисах картина еволюції мінойської писемності наступна: з піктографічної писемності виникає лінійне письмо А, а згодом формується складніше лінійне Б. Спробу дешифрувати крито-мікенське письмо у різний час робили: Ф. Г.Гордон ( у 1931 р.), англійка Ф. Г.Стоуелл, чеський учений Б. Грозний, болгарський учений В. Георгієев, американець А. Кобер, англієць Г.Чайлд. Ключ до крито-мікенського лінійного письма Б дав у 50-ті р. молодий англійський учений Вентріс в співдружності з філологом Дж. Чедвіком. В результаті дешифровки виявилося, що крито-мікенське письмо Б належить до архаїчного різновиду грецької мови – саме такої, якою користувалося населення Мікен і інші племена Егейського басейну. Радянські дослідники О. Я. Лурье, А. И. Тюменев, Я. А. Ленцман внесли значний внесок щодо вивчення нововідкритої писемності і мови. С.Я. Лурье належить монографія «Мова і культура мікенської Греції». Д. І.Тюменєв вивчав економічні, політичні, етнічні і культурні зв'язки крито-мікенського світу з країнами Передньої Азії і Сходу. Цей напрям досліджень є одним з найпріоритетніших. 4.Археологічні джерела. Перший крок до відкриття крито-мікенськой культури здійснив Генріх Шліман. Повіривши в реальність існування гомерівського міфу, він приступив до пошуку легендарної Трої. Перший сезон у Трої Г.Шліман провів в жовтні 1871 р. У своєму нестримному прагненні скоріше дійти до шарів, що приховують гомерівську Трою, археолог-аматор поруйнував порівняно пізніші шари, які представляли величезний інтерес щодо вивчення періоду VI–V вв. до н.е. Шліман кілька разів повертався до розкопок у Трої – у 1878, 1882, 1890 роках. В результаті археологічних досліджень Шліман визначив в Трої 7 історичних періодів, 7 «міст». Перші два належали, на його думку, догомерівській (Трої I) і гомерівській (Трої ІІ). У 1900 році Шліман помер, так і не дізнавшись, що залишки гомерівської Трої лежали у VI шарі, а визнана ним гомерівська Троя II існувала за 1000 років до подій, що описував Гомер. До кінця своїх днів Шліман не зрозумів того, що розкопавши до самих нижніх, найстародавніших шарів Гиссарлик, він відкрив набагато стародавнішу, ніж гомерівська Троя, абсолютно невідому раніше цивілізацію, що належала критському періоду. У 1874 р. Шліман приступив до розкопок стародавніх Мікен. Поблизу Мікенського акрополя Шліман відкрив 6 шахтних гробниць (прямокутної форми склепи, закриті кам'яними плитами) В цих шахтних гробницях було поховано членів знатного, ймовірно, царського роду. Гробниці унікальні як за своєю архітектурою, так і за великою кількістю дорогоцінних виробів, знайдених в могилах. Цей своєрідний похоронний пам'ятник може служити одночасно свідоцтвом і багатства мікенських царів і майстерності мікенськіх ремісників (Золота маска з. 119-120). Таким чином, Шліман відкрив і Мікенську культуру. Честь відкриття культури стародавнього Криту належить англійському ученому Артуру Евансу (1851–1941 рр) і групі його колег і учнів, що здійснювали розкопки на Кріті у XX ст. ( див. кн. «Атлантида» з. 80-81, про Еванса, с. 40 Біля витоків європейської культури ). До середини 70-х рр. жителі Криту і не здогадувалися про те, що під їх ногами покоїться якнайдавніша цивілізація. Критський купець на ім'я Мінос Халокерінос натрапив на руїни стародавньої споруди, де знайшов стародавнє начиння. Місцеві жінки-критянки знаходили прикраси і носили їх у вигляді намиста. Передбачалося, що ці намиста-амулети приносять щастя. Шліман перший розкопав пагорб, який у 1894 р. було придбано Евансом. Артур Еванс відкрив критську культуру у 1900 р. Його погляду відкрився прекрасний палац Кнос (так його назвав Еванс), багатоповерховий, з величезною кількістю кімнат, з водопроводом і каналізацією. Саме Еванс запропонував розділити найдавнішу історію Крита на 3 періоди, назви яких він дав відповідно до імені легендарного царя Криту Міноса, мінойськими: Ранньомінойський (з 3000 до 2200 рр. до н.е.) Середньомінойський (з 2200 до 1600 рр. до н.е.) Піздньомінойський (з 1600 до 1200 рр. до н.е.) Кожний з цих періодів було розподілено Евансом ще на 3 підперіоди. Ці періоди історичного піднесення і занепаду критського суспільства Еванс датував на підставі добре вивчених речей з Єгипту і Месопотамії, знайдених на Криті. Донині періодизація Еванса є загальноприйнятою. Розглянемо причини виникнення крито-мікенської цивілізації. Хотілося б застерегти від спрощеного розуміння даного питання. У епоху ранньої бронзи на території Егєїди утворилося ціле сузір'я самостійних культур, що розвивалися: троянська, кикладська, ранньоелладська ( на материковій Греції), ранньомінойська. Їх виникнення було свідоцтвом єдиного культурологічного процесу – т.з. «Егейського культурного койне». Зі всіх цих егейських культур, що вийшли на старт у III тис., досконалості досягла лише культура мінойського Крита, яка спочатку суттєво відставала. Щоб зрозуміти, в чому полягає причина цього явища, відзначимо, що всі ці культури розвивалися автономно, згідно власній історико-екологічній ситуації. Попри певну провінціальність критської культури у неї були позитивні моменти, що сприяли її подальшому прискореному розвитку культури. У зв'язку з цим сучасні дослідники (Ренфрно, Андрєєв) відзначають: 1) швидке зростання населення Криту і виникнення агломератів поселень ( поблизу Кносса, Феста); 2) сприятливі природні умови (родючий грунт); 3) торгові контакти. Критяни за своїми торговими контактами у III–II тис. значно випереджали інших представників Егейського світу. Торгуючи з країнами Азії і Африки, вони, цілком можливо, відкрили не лише «ринок товарів», але й «ринок ідей». Інтенсивний обмін інформацією з країнами Сходу – головний імпульс, який дозволив мікенськой культурі розвинутися, не дав їй замкнутися в собі. Щасливий збіг обставин: географічних, історичних, етнопсихологичних (динамізм, самобутність, уміння варіювати) дозволили Криту виділитися з конгломерату егейських культур і зайняти особливе положення. Ранньомінойський період (3000–2200 рр. до н.е.) До цього періоду відносяться якнайдавніші поселення, в районі яких були знайдені неолітичні знахідки. Це переважно знаряддя з каменя, на зміну яким приходять вироби з металу. Егєїда проходить ряд проміжних етапів мідно-кам'яного і мідно-бронзового століть. Основним заняттям жителів у той час було полювання, рибальство, скотарство і примітивне землеробство. Часто знаходили зернотерки і ступи для розтирання зерна, пряселець для прядіння, зустрічаються зображення биків на різних предметах. Наприкінці ранньомінойського періоду з'являються керамічні вироби, зроблені за допомогою гончарного круга. Кераміка даного періоду представлена посудом, пофарбований в різні кольори: чорний, коричневий, жовтий і червоний. Зустрічаються орнаментовані чорні сосуди, на поверхні яких нанесено лінійні узори із смужками і трикутниками, заповнені фарбою. Житлом для неолітичної людини служили печери або печери в скелях, що знаходились на віддаленні від прибережної смуги. Населення Кріта в ранньомінойський період жило ще первіснообщинним устроєм. Майнові і суспільні відмінності не були істотними. Про це свідчать одноманітність поховань, залишки колективних будинків і колективні круглі гробниці (толоси) діаметром від 4 до 13 м, що вміщали до 700 скелетів. Наприкінці ранньомінойського періоду помітно розвиток гончарного виробництва, мореплавання. Тепер населення вимушено застосовує надлишки продуктів для прокормлення ремісників – ювелірів, ковалів по міді, різьбярів по каменю і т.п. В цей час на східному побережжі острову Крита з'являються крупні поселення – Палекастро, Псира, Мохлос, Гурнія. В цей час з не встановлених причин на острів хлинула хвиля переселенців з Азії. Майже одночасно з'являються безліч нових поселень на півдні Критуа, на думку дослідників – вихідців з Африки. Емігранти і корінне населення Криту утворили три відособлені групи, які ще не об'єдналися і не утворили єдиного народу. Судячи з відсутності укріплень, різноетнічне населення співіснувало мирно. Це був період сильного майнового розшарування і розкладу родового ладу.Родові селища зміняються територіальними, де людей вже не зв'язує кровне рідство. З селищ зростають міста. Средньомінойський період (2200 – 1600 рр. до н.е.) Характерною рисою цього часу є розповсюдження бронзи. У різних місцевостях було знайдено бронзові різці, великі і малі сокири, кінджали, наконечники копій, довгі мечі. Широке застосування бронзи відкрило шлях до загального підйому виробництва. Розвивається будівництво крупних будівель, іноді з декількох поверхів. Виникають перші палаци у Кноссі, Фесті і Маллії. У среднемінойській період влада і багатство зосереджуються в руках військових вождів, що живуть в центральній частині Криту і поєднують політичну владу із жрецькою. До цього часу відноситься споруда доріг, що зв'язують різні частини острову. На початку середньомінойського періоду на Криті виникає декілько невеликих самостійних областей. Характер критського суспільства цього періоду неясний. Очевидним є лише те, що острів ще не знаходився під владою єдиного правителя, адже палаци в Кноссі, Маллії обнесено могутніми стінами, що слугували захистом від нападу сусідів. Ймовірно, Кносс вже тоді був найсильнішою і найвпливовішою державою – розміри кносського палацу, багатство його обробки і монументальність стін свідчать про могутність його владик («Біля витоків» з. 81,82,83,84 з ілюстрацією тронного залу). У XVIII-XVI ст. до н.е. відбувається швидкий процес становлення централізованої держави на чолі з Кноссом. До XVI ст. до н.е. боротьба між критськими царями закінчилася перемогою кносських правителів, які підпорядковують своїй владі інших царів о. Крит. Історична традиція і міфи називають царем Криту Міноса. Вельми можливо, всі діяння, які приписують одному царю, були зроблені декількома правителями, до того ж ім'я «Мінос» також було поширено серед критських царів, як, наприклад Рамсес або Тутмос серед фараонів Давнього Єгипту. Територія держави Міноса охоплювала весь острів Крит. Поселення цього часу не мають оборонних стін: море, що оточувало острів, було надійним захистом від нападів ззовні, а усередині острова, очевидно, було відносно спокійно: влада кносськіх правителів була на той час достатньо сильною, щоб запобігти новому піднесенню будь-якого іншого критського царя. Кносській палац був адміністративним, політичним і господарським центром Критської держави. У середньомінойський період критське суспільство, принаймні в провідних, «палацових», центрах, стає суспільством класовим. Кносській і Фестський палаци, приймаючи до уваги капітальний характер споруд, великій кількості розкоші, багатство фресок, нарешті, застосуванню писемності задля обліку продуктів і потреб управління, поза сумнівом були місцезнаходженням правителів ранніх рабовласницьких держав. Середньомінойський період закінчується подіями, що послужили причиною руйнування палаців в Кноссі, Фесті і ін. місцях. Причинами руйнування, на думку учених, були: 1) можливість землетрусу (А. Еванс, Д. Пендлбері); 2) нашестя азіатських гиксосів (Е. Мейер); 3) радянські учені розглядають руйнування культури, як результат внутрішньої міжусобної боротьби окремих острівних центрів (Білігмейер, Тернер, Андрєєв). Піздньомінойський період (1600–1200 рр. до н.е.) Характеризується максимальним розвитком критської культури, а також період її поступового занепаду аж до остаточного краху. У XVI в до н.е. населення Криту було, ймовірно, численнішим, ніж коли-небудь в подальший період старовини. Одночасно розширяються і палаци, прикрашені з небувалою для того часу розкішшю. Характерною межею цього часу є зростання багатства знаті, про що свідчать розкопки як житлових споруд, так і сімейні гробниці знаті – розкішні усипальні. Все це бути обумовлено подальшим підйомом виробництва. В цей час з'являється нове письмо Б. Очевидно, в першій половині XV ст. до н.е. Крит було завойовано грецьким плем'ям ахейців. Документи з Кноссу, написані письмом Б, складені на грецькій мові. Проте, в інших областях Криту аж до кінця піздньомінойського періоду використовується явно негрецьке письмо А. Зростання матеріального виробництва, розвиток приватної власності на землю, розквіт ремесла і торгівлі привели до диференціації критського суспільства. У місті виокремлюються заможні люди, на селі – великі землевласники. З'являється також шар бідняків. Влада зосереджується в руках членів царської сім'ї і далеких родичів. Фукидід, що спирався на народні розповіді, повідомляє, що «Мінос…вигнав карійців і посадив правителями власних синів». Праця рабів застосовувалася в сільському господарстві, в ремеслі. Сотні рабів працювали у величезних палацових господарствах, будували палаци, дороги, трудилися в каменоломнях. Але рабська праця, що використалася в сільському господарстві і ремеслі, не була переважаючим, він не витіснив праці вільних виробників. Із стародавніх часів Кріт був пов'язаний з Балканським півостровом. Вироби Критських гончарів, ювелірів, каменярів знаходять в мікенських гробницях, Тірінфському палаці і ін. Суттєвим був культурний вплив Крита на крупні центри материкової Греції. Відомо про зв'язки Кріту з Троєю, Кіпром, північною Сірією і іншими країнами. Широкі торгові зв'язки Криту вимагали створення системи мір щодо ваги і грошових одиниць. Гирі крітян дійшли до нашого часу; їх робили з каменя і міді, плоскими і пірамідальної форми. На кам'яних гирях вибивали зображення рослин і тварин, так, що вони заповнювали всю поверхню гирі; таким чином щонайменші зміни розміру гирі ставали помітними. Монет у критян ще не було, але грошима їм служили мідні злитки вагою 29 кг. Їм надавали форму бичачої шкури. З кінця XV століття до н.е. намітився занепад Критської держави, пов'язаний з нашестям грецьких ахейськіх племен. І літературні джерела, і епос, і археологічні пам'ятники одностайно підтверджують вторгнення греків на Крит. З кінця XV – поч. XIV ст. до н.е. Крит знаходиться у сфері політичного і культурного впливу материкової Греції. З XIII ст. до н.е. помітними стають ознаки розпаду критського суспільства. Після падіння критського суспільства гегемонія в Східному Середземномор'ї переходить до пелопонесських областей материкової Греції. Могутніми центрами у середині ІІ тис. до н.е. були м. Мікени, Тірінф, Пілос, Орхомени, Фіви, Афіни і ін. Мікенське суспільство багато що запозичувало у критського. У першій половині і у середині ІІ тис. до н.е. як матеріальна, так і духовна культура Криту здійснювала могутній вплив на розвиток культури материкової Греції і сприяла суспільному прогресу. Досягнення критської культури потім було розвинено ахейцамі. 3. Які ж причини руйнування і вмирання крито-мікенськой культури ? Це питання має дискусійний характер. Ряд учених причини занепаду мікенської культури пов'язували з вторгненням дорійців. Радянські учені були проти такої однобічної постановки питання. Сучасні дослідження показали, що занепад мікенськой культури почався набагато раніше за нашестя. Ще у ХІІ ст. до н.е. все більш і більш виразніше стали виступати ознаки ослаблення мікенського суспільства, проявом чого було зменшення зовнішніх торгових зв'язків, посилення оборонних укріплень, необхідних до захисту від наростаючої військової небезпеки з боку «народів моря». Зміст глиняних табличок з Пілоса свідчить про різку майнову диференціацію мікенського суспільства у ХІІІ–ХІІ ст. до н.е. Населення півдня Балканського півострова в соціальному відношенні було неоднорідним. Ахейські держави були маленькими острівцями класового суспільства серед низки поселень, населення яких жило первіснообщинним устроєм. Дорійци неодноразово вторгалися на територію ахейських держав ще задовго до падіння мікенського суспільства. Вторгнення дорійців близько ХІІ ст. до н. е., тобто приблизно сто років після Троянської війни було частиною загального пересування північних племен до південних районів материкової Греції і на острови. Воно співпало з нашестям «народів моря» і внутрішнім ослабленням мікенського суспільства. Місцеві ахейські племена чинили дорійцам опір, але не витримали натиску. Очевидно, всі причини, разом узяті, в значній мірі ослабили зсередини міцність влади Мікен і підготували остаточне падіння мікенськой культури під ударами дорян. Ахейська Греція була завойована дорійцями завдяки родовій згуртованості , що збереглася у них , і завдяки умінню користуватися залізною зброєю, тоді як воїни розвиненого в соціальному, політичному і культурному відношенні мікенського суспільства були озброєні тільки бронзовою зброєю. Міста, що роздиралися внутрішніми соціальними суперечностями, виявилися безпорадними в боротьбі з прибульцями. Інша причина внутрішнього ослаблення мікенського суспільства представлена в дослідженнях Білігмейера, Тернера, Андрєєва і пов'язана вона з унікальним явищем – «мінойськім матріархатом». Жінка займала особливу позицію в суспільстві. І зв'язано це було з тим, що саме «велика богиня» (жіночий образ) була головною фігурою мінойського пантеону (релігія мала монотеїстський характер). Саме жінки явили собою той консервативний початок, який намагався уповільнити лавиноподібний розвиток суспільства. У цьому багато хто бачить своєрідну причину недорозвиненості цивілізації, яка свідомо культивувала «інфантильність чоловіків» - найактивнішої маси. Розвиток суспільства відбувається за інерцією, суспільство перейшло в стані анабіозу. Переходячи до питання про історичну специфіку мінойськой цивілізації ми повинні відповісти на питання: Чи можна вважати крито-мікенську культуру європейською? Безумовно, таке явище, як класична грецька цивілізація не могло з'явитися з першої спроби. І їй, у відомому значенні, передував період пошуків: кикладськая, мінойськая, троянська цивілізації. Завдяки ряду обставин саме Кріт став місцем, де була створена цивілізація з культурно-історичною індивідуальністю. Ця індивідуальність багато в чому була забезпечена деякою віддаленістю, своєрідним провінціалізмом. Вже в середньомінойський період Крит увійшов до системи цивілізацій східного Середземномор'я. І на розвиток цивілізації здійснила вплив цивілізація східних держав, а саме схожість в організації держави. З іншого боку, деякі риси критської культури можуть розглядатися як проеллінізм, проєвропейські: 1) подібно античній цивілізації, критському суспільству був властивий динамізм; 2) поєднання зовнішніх контактів з внутрішньою самобутністю; 3) багато загального у області менталітету. Фрески палаців найчастіше зображають момент дозвілля. Дослідники називають це «установка на дозвілля і насолоду як головні цінності». Тобто Мінойська цивілізація наблизилася до межі, що відділяла Азію і Європу, але всеж-таки не подолало цей рубіж. У ній було багато архаїчності, примітивізму. Це виявляється в таких ознаках: 1) слабка вираженість ієрархічної структури суспільства. Палаци Криту не були ізольовані від житлових кварталів. Вони стикаются з ними; 2) специфічна матріархальна спрямованість; 3) розчинення особи в колективі; 4) примітивізм скульптури (мистецтвознавці Роденвальд, Шефорд, Худий відзначають відсутність монументалізму);. 5) риси первісного синкретизму в релігії. Вельми аморфний пантеон богів. Верховним божеством на Криті була Велика Богиня, ім'я якої дотепер не відоме. Вона за уявленням Критян мала різний вигляд: богиня із зміями, владичиця звірів, біля ніг якої лежали леви, богиня полювання. Культ Бога-Бика, включав ігри з Биком, відображені на кносських фресках. У культових церемоніях критян провідне місце належало жінкам, що виконували різні релігійні обряди. Вже в пілосських і мікенських написах зустрічаються імена богів грецького пантеону – Зевса, Гери, Гермеса. На чолі «велика богиня» і її розділення на іпостасі, тобто може бути навіть не відірвалася від первісного пантеїзму; 6) ряд язичницьких традицій, серед яких, – людські жертвопринесення. Таким чином, розмірковуючи про приналежність крито-мікенської цивілізації до східної або європейської традиції, визначаючи її типологію, ми сміємо стверджувати, що вона розвивалася на «нічиїй» зоні. Це дозволяє визначити крито-мікенську культуру як метацивілізацію, яка складає перший цикл егейського культурогенеза. Відкритий міжнародний університет розвитку людини «Україна»
Реферат на тему: «Античність та її роль в світовій культурі. Егейська або крито-мікенська культура» Виконала: [ім’я автора приховано] -Дубно 2013-